Вільна боротьба : Ірина Мерлені : «У Фінляндії я не мала права на помилку»

Легенда світової жіночої боротьби здобула свою третю олімпійську ліцензію

- Ірино, через травму ви пропустили перші два ліцензійні турніри. Чи встигли повністю відновитися до турніру у Фінляндії?

- Дійсно я травмувалась на тренуванні і мені довелось пропустити перший ліцензійний турнір. Хоча я ні на хвилину не сумнівалась, що переможу у Софії. Обожнюю Болгарію, я чотири рази там перемагала і двічі у Болгарії мене визнавали кращою. Саме тому я дуже мріяла поїхати до Софії, але під час сутички в мене хруснуло ребро і довелось відкласти поїздку. Навіть на другий відбірковий я не потрапила. Але весь цей час я чекала і вірила в себе. Терпіла та лікувалась весь час. У Пекіні мені довелось боротись взагалі з порваним коліном, і посіла третє місце, хоча могла виступити ще краще – тому мені не звикати.

- У Фінляндії також були впевнені, що переможете? Чи все ж таки травма заважала?

- Я настроїлась і була просто впевнена, що виграю, їхала тільки за перемогою. Всі мої основні суперниці взяли ліцензії ще на Чемпіонаті Світу, і я знала всіх борчинь, які будуть на останньому турнірі. Тому ці змагання не були для мене важкими у фізичному плані, але було дуже важко в моральному плані. Адже я не мала права на помилку.

- Ви не віддали суперницям жодного балу…

- Я завжди себе налаштовую тільки на перемогу і намагаюсь не робити помилок. В моїй вазі було 22 людини, я провела п’ять сутичок, і у фіналі шість – нуль, шість – нуль. Чесно кажучи я була неймовірно щаслива, оскільки дуже сильно хотіла взяти цю ліцензію. Мріяла про це, жила цим.

- Дві попередні путівки на Олімпіади ви теж виборювали самостійно?

- Так, я особисто завойовувала ліцензії, але все одно боролась на Чемпіонатах України за право їхати на Олімпіаду. Ніколи ні від кого не ховалась, і зараз я йду прямою стежиною. В будь-який час готова зустрітися з будь-якою суперницею.

- На Кубку Світу у Японії ви заявлені у вазі 51 кг…

- Якби я завоювала ліцензію кілька тижнів назад у Болгарії, то у Японію теж би готувалась у своїй вазі 48 кг. Але оскільки я тільки нещодавно повернулась зі змагань, то тренери вирішили, щоб я відновилася, поберегла сили, емоції і зайвий раз не ганяла вагу. Але я знаю, що все одно Кубок Світу буде дуже потужний, оскільки не буває слабких японок, китаянок, американок, канадок, монголок, азербайджанок… Хочу проборотися для себе, відчути представниць найсильніших борцівських держав.

- Це буде останній старт перед Лондоном?

- Так. Після повернення почнеться вже цілеспрямована підготовка на Олімпіаду.

- З власного досвіду ви напевне чітко можете сказати, чим відрізняється підготовка до Олімпіади, від, наприклад підготовки до Чемпіонату Світу?

- Ніколи олімпійські ігри не зрівняються з Чемпіонатом Світу, навіть з трьома Чемпіонатами Світу. Це настільки величезна психологічна відповідальність! Фізично і функціонально підготовлені всі спортсмени, але витримує лише той, хто психологічно налаштований йти від початку до кінця.

- Чи вистачає вам часу зараз на щось інше крім тренувань, адже не так давно ви вдруге стали мамою?

- З дітьми мені допомагають мама та нянечка. А щодо іншого, то мені дуже багато телефонують, пропонують зніматися у різних телешоу, рекламі, інтерв’ю на телебаченні… Але від всього відмовляюся, тому що зараз зосереджена виключно на спорті.

- Ви не боїтесь перепрацюватись? Адже всім відомо, що ви фанатично ставитесь до тренувань.

- Для цього є тренера, які стежать за підготовкою. В мене такий характер, що я боюся недопрацювати. Я дуже хочу перемогти і завжди викладаюсь максимально.

- З вами працює кілька тренерів, кожен відповідає за щось окремо чи це спільна праця?

- В мене багато тренерів і кожен мені допомагає, переживає за мене. Це і мій брат, і головний тренер збірної Володимир Євонов, Микола Кутей, Аркадій Дубілевич. А також мені допомагають лікар збірної, масажист, і спаринг-партнери. Дівчата на тренуванні теж мені підказують на що потрібно звернути увагу, над чим попрацювати.

- Чи є у переліку тренерів Ірина Мерлені, адже ви напевно найбільш вимогливі до себе?

- Не сказала б що я сама для себе тренер. Швидше я інструмент у руках тренерів. Без них мене не було б. Кожен дає мені своє частинку душі, свої знання, я завжди схилялась перед тренерами.

Джерело: www.ukrwrestling.com

<<<