Життя не вчить українську спортивну еліту нічому. Не тільки життя, а й закордонний досвід. Щоразу, коли постає питання про визначення складів олімпійських команд, розпочинається кулуарна колотнеча. Когось взяли несправедливо, іншого несправедливо не взяли, третьому не забезпечили прозорих умов відбору, четвертий вимагає перегляду підходів, бо не міг відібратися через хворобу чи травму тощо. При цьому такі явища спостерігаються ледь не в усіх без винятку видах спорту. Лише назви час від часу змінюються. Колись в епіцентрі були бокс, кульова стрільба, легка атлетика. Напередодні Ігор-2012 скандали виникають навколо вільної й жіночої боротьби.
Російський приклад
Взагалі, підґрунтя для суперечливих ситуацій створює Міжнародна федерація боротьби (FILA). Тим, що олімпійські ліцензії, котрі розігруються через чемпіонат світу й три кваліфікаційних турніри, не є іменними. Відповідно в тих вагових категоріях, де в країні є два чи більше приблизно рівноцінних суперники, починаються колізії. Куди більш досконалою є система олімпійської кваліфікації, приміром, в боксі, де людина, котра здобула перепустку на Олімпіаду, може виступати на Іграх лише особисто і замінити її іншим бійцем не можна навіть за умови травми.
Ще більш жорстка, але від цього справедливіша система кваліфікації в дзюдо. Там олімпійськими учасниками стають по 22 кращих у світовому рейтингу за останніх три роки в чоловіків і 14 жінок. За умови, що одна країна може мати лише одного представника. Власне, лише в категоріях, де кілька спортсменів-співвітчизників мають прохідний і приблизно однаковий рейтинг, відбір відбувається за сформованим тренерами збірних внутрішнім принципом. Так було в нашій збірній у двох категоріях. Надто – у вазі до 90 кг, де на єдине місце на Іграх в Лондоні претендували Валентин Греков, Вадим Синявський та Роман Гонтюк. При цьому останній мав гірші стартові умови, бо майже півтора роки не боровся через травми. В підсумку тренерський штаб збірної вирішив, що на Олімпіаду поїде той, хто найкраще виступить на етапі Кубка Європи в Словенії. Виграв Гонтюк, котрий став на Балканах третім призером. Все чисто й прозоро, без претензій від жодного з суперників.
Власне, принципом прозорого відбору майже десятиріччя послуговуються в Росії. Внутрішнім чемпіонатам заздалегідь присвоюють статус відбірних до збірної, спортсмени задовго знають дату змагань й можуть під неї формувати свою підготовку. Такий принцип росіяни перейняли від американців. Звісно, на таких відборах існує безліч особистих трагедій. Іноді іменитим невдахам співчуває вся країна. Однак усі розуміють: відібрався справді найсильніший. Взяти, приміром, вільну боротьбу, де олімпійський чемпіон Сіднею в категорії до 85 кг Адам Сайтієв програв у фіналі російської першості ваги до 74 кг дворазовому чемпіону світу Денису Царгушу. Сайтієв – видатний борець, його технікою захоплюються в усьому світі. Наша видатна чемпіонка Ірина Мерлені навіть назвала на честь Сайтієва молодшого сина. Але він програв й до Лондона не поїде. Все справедливо. За старі заслуги в Росії перестали формувати збірні вже давно.
Та й за нові теж. Чемпіонка світу-2011 в закритих приміщеннях в стрибках у довжину Дарія Клішина посіла на нещодавньому чемпіонаті Росії з легкої атлетики п’яте місце. Оскільки той турнір був відбірним до Олімпіади, Дарія до Лондона не поїде. Будь вона десять разів талановитою.
Рівноцінні конкуренти
"Обозреватель" вже розповідав про той скандал, який супроводжував формування складу олімпійської збірної з вільної боротьби в Україні. Олімпійський призер Пекіна Андрій Стадник, котрий впродовж трьох років ігнорував вимоги тренерського штабу збірної й виступав де, коли й як йому заманеться, не міг повірити, що Ігри-2012 пройдуть повз нього. Він власноручно написав листа, зібрав під ним підписи друзів-борців й вимагав відставки тренера. Ситуація абсурдна. Але того абсурду можна було б уникнути, якби усі спортсмени впродовж всього міжолімпійського циклу знаходилися в рівних умовах відбору й не виїздили б на чемпіонати світу й Європи лише тому, що їхнє становище в збірній – домінуюче. Друге – якби сам Стадник навіть в таких умовах взяв приклад зі свого друга Василя Федоришина й проявив себе професіоналом.
Зрештою, другий фактор – то річ суб’єктивна. Зараз, коли оголошено склад жіночої збірної з боротьби, маємо нову конфліктну ситуацію, котра відрізняється від "справи Стадника" кардинально. Власне, з чотирьох вагових категорій питання виникали лише стосовно однієї. У вазі до 55 кг рівні шанси на участь в Олімпіаді мали львів’янка Наталія Синишин й донеччанка Тетяна Лазарєва. Обидві відпрацювали міжолімпійський цикл надзвичайно добросовісно. Обидві – спортсменки світового класу. Лазарєва – призерка чотирьох чемпіонатів світу. Взявши бронзу на останньому з мундіалів, саме вона принесла країні олімпійську ліцензію. Наталія Синишин – чемпіонка Європи 2009-го й 2012-го років, бронзова призерка чемпіонату світу-2007 в неолімпійській категорії до 59 кг. Лазарєва їздила на Олімпіаду в Афіни, Синишин – до Пекіна. Обидва рази ліцензії здобувала саме Тетяна, однак чотири роки тому Наталія на заключному етапі відбору була сильнішою й здобула право виступати на Іграх.
Торік влітку, коли тренерський штаб збірної визначав представницю в категорії до 55 кг на ліцензійний до Олімпіади чемпіонат світу, Лазарєва спершу перемогла Синишин в очній сутичці на "Золотому гран-прі" в Баку, а потім здолала Наталію в фіналі Київського міжнародного турніру. Остання з цих перемог була знаковою. Напередодні наставник збірної Володимир Євонов відзначав, що зазвичай ці суперниці діють одна проти одної обережно, дотягуючи справу до обов’язкових клінчів. Хто з них краща насправді – визначити важко. Й ось на килимі столичного Палацу спорту Лазарєва перемогла справді переконливо, в умовах, коли обидві борчині продемонстрували гостроатакувальну манеру.
Іншими словами, Лазарєва справедливо поїхала на чемпіонат світу й свій клас там підтвердила бронзою й здобуттям олімпійської ліцензії. Синишин в той час заліковувала травму – перелом гомілковостопного суглоба. Після мундіалю в лазареті майже півроку знаходилася Лазарєва. У неї – надрив двох зв’язок. За той час Наталія в лютому переконливо відборолася на Київському міжнародному турнірі, де поступилася лише у фіналі, тій же суперниці, що й Тетяна на чемпіонаті світу – бронзовій призерці Олімпіади-2008 Тоні Вербек з Канади. Потім Синишин виграла чемпіонат Європи. Лазарєва повертала форму, відборовшись лише на двох турнірах. В Мелітополі перемогла у фіналі Ольгу Нарепеху, а на чемпіонаті України поступилася Ірині Харів з Калуша Івано-Франківської області.
Подвійні стандарти
Власне, звідси й починаються найбільші дискусії. "Я вимагаю, щоб Синишин і Лазарєва виступили в чемпіонаті України, який відбудеться 22 березня в Запоріжжі, - сказав тоді Володимир Євонов в інтерв’ю "Обозревателю". - Синишин каже, що втомилася і боротися не зможе. Але для мене це неприйнятно, адже нагоди побачити цих суперниць в очній сутичці на змаганнях до Олімпіади вже, напевно, не буде. Я відразу сказав, що чемпіонат України буде визначальним, тому Наталія могла готуватися безпосередньо до нього, а чемпіонат Європи пропускати".
Синишин відповіла, що зганяти шість-сім кілограмів лише через тиждень після чемпіонату Європи вдруге вона не зможе й запланувала на той час операцію. Всі необхідні довідки її сторона надала. Але навіть якби їх не було, виникає запитання: навіщо призначати внутрішній чемпіонат всього через тиждень після континентальної першості? В тій же Росії відбірний до Олімпіади національний чемпіонат проводиться через півтора місяця після Євро. Для того, щоб усі спортсмени встигли відновити форму й на Ігри відібрався справді найсильніший. У нас же першість країни зазвичай носить формальне значення.
Звісно, Євонов – заручник ситуації. Йому якось треба викручуватися й домагатися, аби Синишин та Лазарєва таки визначили сильнішу в очному протистоянні. Тому, аби зекономити час й сили спортсменок, він визначає нове місце відбору – німецький Дормаґен, де в кінці травня проводився престижний турнір. Однак українки туди не поїхали. За нашою інформацією, Лазарєва захворіла й її тренер і чоловік Григорій Лазарєв попрохав наставників Синишин перенести протистояння на місяць, на турнір Петлясинського в польському Рациборі. Віктор Глібенко й Олег Сазонов погодилися.
В Рациборі суперниці зустрілися у півфіналі. Боротьба вийшла, як то було найчастіше, закритою й її долю вирішили обов’язкові клінчі. Спершу захоплення за ногу брала Лазарєва й Синишин повалити себе не дала. В другому ж періоді захват брала вже Наталія й шансом скористалася. Перемога, в принципі, незаперечна.
Доля олімпійської учасниці визначена? Здавалося б, так, бо напередодні державний тренер Едуард Носадчий в інтерв’ю офіційному сайту Асоціації спортивної боротьби України сказав наступне: "За результатами польського турніру стане відомо, хто з них (Синишин чи Лазарєва – авт.) завоював право на участь в Олімпіаді".
Остаточно затвердити склад збірної мала тренерська рада, засідання якої відбулося 3 липня. Ігноруючи всі принципи спортивного відбору, таємним голосуванням представницею України на Олімпіаді в категорії до 55 кг обрано Тетяну Лазарєву. Голоси 12-ти учасників тренерської ради розділилися – 7:5. Й, що показово, Григорій Лазарєв на засідання ради прибув й голосував, а один з наставників Синишин Олег Сазонов був відсутній й його думки не запитали навіть в телефонному режимі, як то прийнято робити в таких випадках. При цьому, за нашою інформацією, перше голосування відбулося на тренувальній базі в Заросляку й тоді трьома голосами проти двох підтримали Синишин.
Звісно, мотиви тих, хто голосував за Лазарєву, зрозуміти можна. Вона втретє здобуває ліцензію й десь на моральному рівні пропускати другу Олімпіаду поспіль не заслуговувала. По-друге, Тетяна продемонструвала себе більш стійким бійцем на світовому рівні. Як не як, вона – чотириразовий призер світових першостей, тоді як суперниця мала медаль мундіалю лише раз, в неолімпійській категорії. По-третє, Синишин, поїхавши на попередню Олімпіаду, програла на пекінському килимі першу ж сутичку й припинила змагання.
Проте, то спорт й моралізаторство варто відкинути в бік. І не в 60-ти тисячах доларів, які хтось начебто отримав за просування Лазарєвої до олімпійської команди, справа. Для боротьби то неймовірні суми. Справа не в корупції. Видається, що то – чиєсь вольове рішення. Принципи відбору мають бути виключно спортивними й представником країни на Олімпіаді має бути той, хто виконав всі умови відбору, а не той, хто комусь в даний момент видається візуально сильнішим чи симпатичнішим. Особливо з урахуванням, що боротьба в Україні – зовсім неприбутковий вид спорту. Фактично, єдиний шанс заробити на ній з’являється через перемоги на Олімпіаді. Й коли тебе позбавляють права виступити на Іграх штучно, виникають різні крамольні думки. В "Обозревателя" є інформація, що сторона Синишин відразу після тої тренерської ради захвилювалася через думки про зміну громадянства. То – не балачки. Бо є прецеденти, будуть (може, й є) пропозиції. Але, переконаний, такий шлях – для слабких. Поразки, особливо, коли вони несправедливі, мають робити сильнішим й загартовувати. Настільки, щоб через чотири роки довести свою перевагу усім…