Вільна боротьба : Василь Шуптар: «Я певен, мій час настане»

У Фінляндії завершився чемпіонат світу серед студентів із вільної боротьби, на якому українці здобули вісім нагород. П’ять з них отримали вихованці львівської школи боротьби.

Особливо потішило «золото» 21-річного вихованця Львівського училища фізичної культури, а сьогодні студента Львівського університету фізичної культури Василя Шуптара. Попри юний вік, він зумів здолати набагато старших і досвідченіших борців. А у фіналі взагалі переміг суперника з приголомшливим рахунком – 6:0, 6:0. Новоспечений чемпіон поспілкувався з «Експресом».

– Як тобі вдалось у фіналі з непристойним рахунком перемогти француза?

– У мене був дуже важкий шлях до фіналу. Боровся із сильними суперниками, яких добре знав. А вже перед фіналом я був на 70 відсотків упевнений, що переможу. Просто французові пощастило із жеребом, він потрапив до слабшої групи й дійшов до фіналу. Але вирішальний поєдинок усе розставив на свої місця – я значно сильніший.

– Який суперник тобі створив найбільше проблем на шляху до фіналу?

– Турок. Дуже сильний боєць. Я з ним боровся на чемпіонаті Європи і там програв. А тут мені вдалось узяти реванш.

– На цей чемпіонат ти їздив без свого тренера Олександра Раковського. Чи впливає відсутність наставника на результати спортсмена?

– Я постійно їжджу без нього, на наставника ніколи нема коштів. Важко без нього. Все ж тренер завжди підкаже, як діяти правильно. Скажімо, програв я перший раунд – то він внесе корективи, як слід боротися далі. А що цінного може підказати тренер збірної, якщо він не знає мої слабкі й сильні сторони? З Олександром Раковським я тренуюся з дитинства, він знає мене досконало.

– На цьому чемпіонаті світу поряд змагались як досвідчені борці, так і молодь. Які у вас стосунки зі старожилами команди? Чи можна назвати нашу збірну єдиним цілим?

– Звичайно, різниця відчувається, але нам досить уже бути молодими. Слід дорослішати і своїми результатами здобувати авторитет. Скажімо, тут я боровся з ветераном-молдованином, у котрого за плечима дві Олімпіади. І я здолав його.

Перемога на цій першості світу дає мені змогу отримати звання майстра спорту міжнародного класу. Це ж і зарплата більша, і кар’єрний стрибок угору, і крок до потрапляння в основу збірної України. Я певен, що мій час настане. Бо і Василь Федоришин, і Євген Хавилов, і Микола Айвазян, котрі змагаються у моїй ваговій категорії, – уже вікові спортсмени, їм потрібна заміна. Для цього я повинен багато працювати.

– Перед Олімпіадою ми стали свідками конфлікту в середовищі борців. Стало відомо, що не все у вас відбувається за спортивним принципом. Молоді теж встромляють палиці в колеса, коли та пробивається нагору?

– Я з цим не стикався. Якщо переміг на одному змаганні, то їду на інше. Одного разу навіть програв на юнацькому чемпіонаті України, посів друге чи третє місце, але тренери все одно взяли мене на першість Європи, а потім і світу, бо бачили, що я перспективний. У нас діє спортивний принцип.

– Чи має можливість молодь заробляти у боротьбі?

– Має. Зараз вирушаю до столиці Чечні, де відбудеться турнір на призи Кадирова. Там за перше місце спортсмену дають 20 тисяч доларів. А перед чемпіонатом світу їздив у Баку на турнір Алієва. Там за перше місце вручали 10 тисяч доларів. Правда, я програв одному росіянину, який уже двічі перемагав на турнірі. Та й у Грозному будуть дуже сильні суперники. Але я нині у хорошій формі, тож спробую зачепитися за подіум.

<<<