Вільна боротьба : Ірина Гусяк: «Якщо ти кращий, підгрупа значення не має»

Чемпіонка світу з жіночої боротьби серед студентів, вихованка Львівського училища фізичної культури Ірина Гусяк (вип. 2010р.) розповіла про свої перемоги на останніх турнірах.

- Наскільки сильні суперниці трапились вам у Фінляндії на чемпіонаті світу?

- Студентський чемпіонат - висококласні змагання, можливо туди приїжджають не перші номери, але одні з кращих. Тому звичайно напередодні поїздки було багато емоцій, хвилювань. Змагання були не стільки виснажливі, скільки важкі в моральному плані. Доводилось серйозно налаштовуватись на кожну суперницю.

Я потрапила в так звану «групу смерті». В моїй підгрупі були спортсменки з найсильніших борцівських держав: Китай, Японія, Канада, Росія…

Першою мені трапилась росіянка, котра виграла Гран-Прі Медведя. Мені здавалось, що потім на мене вийде потужна японка, але китаянка її красиво прибрала в першому колі.

- Було багато «давніх» знайомих?

- В більшості так. Доводилось боротись і з француженкою, і з полячкою, але цього разу ми не зустрілись на килимі. А от з сильною молдаванкою – чемпіонкою Європи по молоді зійшлися у фіналі. Минулого разу, коли ми боролись в мене тріснув меніск і я їй програла, тому у Фінляндії був матч-реванш.

- Переможців не судять, але здобувши черговий чемпіонський титул озираючись назад помічаєте якісь свої помилки?

- Звичайно. І помічаю дуже багато, десь щось неправильно зробила, щось не довела до кінця… Цей аналіз завжди присутній. Адже це спорт і не буває таких змагань, що все ідеально зроблене.

- А ви часто потрапляєте у важкі підгрупи, чи зазвичай щастить в цьому плані?

- Завжди (посміхається – авт.). От і цього разу в моїй підгрупі весь час потрібно було бути на чеку. Насправді, якщо ти кращий то не має значення в яку підгрупу ти потрапиш. Деколи буває, що до фіналу проходиш настільки важких суперниць, що на вирішальну сутичку тебе трішки не вистачає. І цього трішки деколи дуже сильно бракує. Тому потрібно працювати над тим, аби бути готовою до будь-яких поворотів. Якби я потрапила в легшу групу результат міг бути зовсім інакшим. Є ризик розслабитися. Мої суперниці на ЧС мене загартували і коли я потрапила до фіналу, то вже розуміла, що обов’язково стану першою.

- У вазі 55 кг і в середині країни дуже сильна конкуренція. Як себе почуваєте серед титулованих колег по команді, котрі виступають у тій самій ваговій категорії?

- У всіх є дві руки, дві ноги і коли ти виходиш на килим, то немає значення хто лідер, забуваються титули і ти розумієш, що така сама як твоя суперниця і повинна виграти. На Кубку України минулого року я перемогла Наталку Синишин, на чемпіонаті України – Ірину Харів.

- Нещодавно ви перемогли на чемпіонаті України серед молоді. Виходить, що після студентської першості взагалі не мали часу відпочити?

- Дійсно після Фінляндії взагалі не було часу розслабитися. Одразу поїхала на Україну по юніорам, а на наступний тиждень на «Тернове поле». Зараз, ще остаточно не відомо хто поїде на Кубок націй до Москви, але я би хотіла і готуюсь до цих змагань. А там одразу і Кубок України в Броварах. Тож виходить, що цієї осені я майже кожного тижня на змаганнях.

- Ви збираєтесь витримати в такому темпі весь олімпійський цикл?

- Буду намагатися. Підтримка моїх близьких людей: тренерів, батьків, коханої людини – дає дуже потужний поштовх. Хочеться тренуватись, бачити результат своїх зусиль, перемагати, бути кращою. Я дужу люблю боротьбу, віддана цій справі. Насправді перед змаганнями і мій тренер Орест Скобельський і батько, кажуть: «Ти їдеш боротися!». Вони не кажуть: «Перемагай». Просто коли людина бореться, не стоїть на місці, то вона завжди виграє.

Джерело: Олександра Васильчук, www.ukrwrestling.com

<<<