Вільна боротьба : Ірина Гусяк: «Азіатки у вільній боротьбі – дуже незручні суперниці»

Минулий 2012 рік вихованка Львівського училища фізичної культури Ірина Гусяк (вип. 2010р.), безперечно, може занести собі в актив. Ця тендітна дівчина штампувала перемоги на турнірах різного калібру. У новому 2013-му Ірина стартувала на престижному міжнародному турнірі гран-прі «Івана Яригіна-2013» у російському Красноярську. Щоправда, навести переможного фурору у цьому сибірському місті Ірині не вдалося. Чому так трапилося і як вона готується до наступного не менш престижного міжнародного «Київського турніру» з вільної боротьби «СПОРТИВКА» розпитала безпосередньо у неї самої.

Дуже хотіла у Красноярськ

-Розповіси про свій виступ на турнірі «Івана Яригіна-2013»?

- На турнірі у Красноярську вдалося посісти лише п’яте місце. Відтак, засмучуватися не має сенсу, адже це лише початок нового сезону і ще буде час, щоб виправити ситуацію, та згодом вийти на значно вищий та кращий рівень, ніж тепер. Ті чотири сутички, які мені вдалося провести у Красноярську, стали для мене своєрідною підготовкою до наступних змагань. Завдяки тому, що програла, вдалося зрозуміти основні помилки та недопрацювання, яких допустилася під час боротьби. На змаганнях, у суперниці мені попалися досить таки вправні борчині. Насамперед довелося боротися з господаркою змагань, представницею Росії, яка вважається першою борчинею у своїй державі. Не зважаючи на титулованість російської спортсменки, мені вдалося її перемогти. Однак, вже наступна сутичка з монголкою, виявилася мені не по зубах. Надалі, не вдалося перемогти казашку та японку, які виявилася дуже вправними та швидкими. Такий перелік азіатських спортсменок для мене став великою несподіванкою, адже довелося боротися з представниками мало не усієї Азії. А азіатки у вільній боротьбі – дуже незручні суперниці. Після такого результату, роблю висновки, що не можна в жодному разі розслаблятися. Як кажуть, те, що нас не зламало – зробило нас сильнішими. Тому тепер знаю свої слабкі місця, над якими працюватиму, щоб не допускати помилок у майбутньому. Це стане мені наукою на майбутнє, як робити не можна під час змагання.

-Чи доводилося раніше боротися у Красноярську?

-Минулого року дуже хотіла потрапити у Красноярськ на змагання, проте так склалася доля, що мене не взяли. Цьогоріч пощастило більше. Це перші мої змагання у цьому році і ще й такі, в яких давно хотіла взяти участь. Чого не скажеш про результат, однак наступного разу має бути краще. Принаймні робитиму все, що б так воно і було.

Часу на культурну програму не було

-Які враження від Красноярського краю?

-Не зважаючи на те, що ми приїхали у Росію за два дні до турніру, окрім тренувань і відпочинку нічого більше не робили. Оскільки, нашим головним завданням була підготовка та висока результативність, а часу на культурну програму не залишилося. Проте, якщо випаде нагода поїхати туди знову, неодмінно шукатиму можливість для того, щоб ознайомитися з культурою місцевих мешканців.

-Чи був присутній на змаганнях твій тренер?

-На жаль, моєму тренеру не вдалося поїхати разом зі мною на змагання. Проте, на турнірі нас підтримував головний тренер збірної України. Його підтримка була для нас дуже важливою.

-Наскільки для тебе є важливою присутність тренера під час змагань?

-Присутність тренера на змаганнях дуже вагома для будь-якого спортсмена і я не виняток. Його присутність на змаганнях гарантує постійну підтримку до, під час, та після змагань, не зважаючи на те, якого результату вдалося досягнути. Якщо вдалося перемогти, це, звісно, подвійна радість, а якщо зазнаєш поразки, то тренер завжди знайде слова, щоб підтримати. Важливим моментом, є присутність тренера під час самої сутички. Адже наставник раніше за тебе бачить помилку, та дає пораду, як краще вчинити у тій чи іншій ситуації, щоб досягнути якомога кращого результату.

Постійно хотілося спати

-Чи легко далася акліматизація часових поясів?

-З акліматизацією виникли певні труднощі, як-не-як, а різниця у часі шість годин. Як на мене, було б краще, як би ми боролися першого, або другого дня перебування у Красноярську. Оскільки третій день, на який випали наші змагання, був важкий у фізичному плані. Постійна сонливість вплинула на загальну картину наших результатів.

-Твоя партнерка по збірній України, Юлія Благиня, скаржилася на те, що їй довелося боротися о 3 годині ночі, за київським часом. А, о котрій годині довелося вести боротьбу тобі?

-Моя боротьба проходила у той самий час, що й у Юлі, проте з різницею в один день. Було надзвичайно незвично та важко, постійно хотілося спати. Найважче було за межами майданчика, достатньо було просто присісти для того, аби зав’язати шнурки на кросівках, чи поправити наколінник, як очі злипалися. Заснути можна було просто на ходу. Для цього вистачило б найменшого проміжку часу коли ти залишаєшся без руху.

-Як готуєшся до «Київського турніру»?

-На даний час, ми вже перебуваємо на тренувальних зборах у Кончі-Заспі. Особисто для мене головне добре відпрацювати помилки, яких допустилася в Росії і не припускатися їх знову. За таких умов з підсумковим результатом має бути усе гаразд.

Автор: Юлія ВІЛЬХОВСЬКА, www.galsports.com

<<<