Вільна боротьба : Ірина Гусяк: «На чемпіонат Європи їхала тільки за першим місцем»

Вихованка Львівського училища фізичної культури, а сьогодні магістрантка університету фізкультури Ірина Гусяк на чемпіонаті Європи з боротьби у Тбілісі завоювала бронзову медаль у ваговій категорії до 55 кг. 26 березня в актовому залі ЛДУФК Ірина отримала приз-відзнаку «Крило успіху», яку вручає відділення НОК України у Львівській області кращим спортсменам та їхнім тренерам за підсумками місяців. Ірина Гусяк стала кращою у жовтні 2012 року. Тож кореспондент «Спортивки» привітав Ірину та розпитав її чи легко було здобути тбіліську «бронзу».

– Як оцінюєш свій виступ на чемпіонаті Європи в Тбілісі?

– Звісно, що хотілося виступити краще. Адже на чемпіонат Європи з боротьби у Грузію їхала тільки за першим місцем. Однак, це не змінює стану справ, все-таки "бронза" – це також медаль, а тим паче, що вагова категорія 55 кг є олімпійською, а в ній здобути медаль не так легко. Можливо, сама доля підказує мені, щоб не зупинялася на досягнутому, а постійно працювала над собою, рухалася вперед, розбирала та виправляла свої помилки і тоді неодмінно буде "золото". Це своєрідний поштовх для мене, аби не стояла на місці, а рухалася вперед. Буду прагнути до того, щоб бути тільки кращою, бо у спорті може бути тільки так, а не інакше.

– На дорослому чемпіонаті Європи ти виступала вперше…

– Так. Раніше були перемоги та медалі на студентському чемпіонаті, серед юніорів та кадетів. У Тбілісі суперниці були майже мого року народження, а були й старші. Зрозуміло, що це зовсім інший рівень, ніж на кадетських та юніорських чемпіонатах світу та Європи. Справді, доросла боротьба набагато відповідальнішою. Приходить розуміння, що це дуже серйозний рівень та старт. А турніри, які були до цього, навіть Кубок світу, не є настільки важливими, як чемпіонат Європи чи світу. Цей старт є дуже важливим і дає серйозну оцінку кожному спортсмену.

– Напередодні чемпіонату Європи ти вдало виступила на міжнародному турнірі Олександра Медведя у Мінську. Але перед цим були невдачі на турнірі Гран-прі Івана Яригіна в Красноярську та невдача на київському міжнародному турнірі. Тебе не лякали ці невдачі перед чемпіонатом Європи?

– Тоді доводилося зустрітися із суперницями з Японії та Монголїі, а представниці цих азійських шкіл боротьби є дуже потужними і мають специфічний стиль. Ці спортсменки є доволі високого рівня. Та й не варто забувати, що боротися на цих змаганнях, про які ви згадуєте, мені довелося відразу після Нового року. До цих змагань я була ще не готовою. Після Гран-прі Івана Яригіна в Красноярську думала, що зможу підійти в хорошій формі до київського міжнародного турніру… Та, на жаль, вже третій рік поспіль мені не щастить на цих змаганнях. Навіть не знаю чим це пояснити. Тому, коли їхала в Мінськ на турнір Олександра Медведя вже знала, як маю боротися і дуже хотіла здобути нарешті перемогу та поїхати на чемпіонат Європи. Адже на київському турнірі мені не поталанило. А фарт йде до того спортсмена, хто цілеспрямовано рухається до перемоги. У Мінську, якщо заглянути на мої сутички, я ні хвилини не стояла, а виходила і працювала по два періоди перемагала у кожної суперниці. На жаль, справді, трапилося так, що на чемпіонаті Європи трішки судді внесли своїми рішеннями у мою боротьбу відбиток. Адже з гречанкою у першому періоді спокійно перемогла 2:0 і, здавалося, що все, і перемога вже в руках, вже дорога в фінал… А те, що судді дали мені попередження далі і бал суперниці, вплинуло на перебіг цієї сутички. Незвично, що деякі правила трішки змінилися. Адже не завжди судді можуть помітити хто виконує прийом, а хто тільки демонструє, що намагається провести прийом. Тому трактування окремих епізодів суддями є відверто двояким.

– Виходить, якщо б не суперечливі суддівські рішення, то ти б була у фіналі?

– Можливо, що так і все було б по-іншому. Бо у суперниці з Греції стиль ведення боротьби більш стоячий та пасивний, а у мене навпаки – багато боротьби. Тому у фіналі зі шведкою Софією Матсон ще не відомо як би все обернулося. Бо вона, як і я, сповідує схожий стиль ведення боротьби. Саме у боротьбі був би помітний клас. Можливо, б навіть, вдалося привести «золото».

– Перед виходом на килим маєш забобони?

– Ні, забобонів немає. Щоправда, за дві-п’ять хвилин до виходу на килим роблю собі своєрідне самонавіювання, що у мене все вийде, що переможу, що треба боротися.

– Присутність твого тренера Ореста Скобельського на чемпіонаті Європи у Тбілісі допомагала?

– Звісно, що допомагала. Це дуже величезна підтримка та необхідний фактор. Ця людина завжди повинна бути на змаганнях такого калібру, як чемпіонат Європи, де є хвилювання, тиск. Адже упродовж сутички за перших 30 секунд можна цілковито змінити тактику та техніку. А це може зробити лише особистий тренер, який знає свого підопічного, знає, як налаштувати і що саме підказати у таких ситуаціях.

– У твоїй колекції багато нагород…

– Справді, у моїй колекції багато нагород із різноманітних змагань. Однак, на даний момент найважливішою, тією, яка стоятиме на чільному місці буде саме ця бронзова медаль, здобута на чемпіонаті Європи в Тбілісі. Адже це перша доросла нагорода. До цього, раніше здобувала «срібло» на чемпіонаті світу та "золото" на чемпіонаті Європи серед кадетів. Тому "бронза" чемпіонату Європи серед дорослих поки що найкраще моє досягнення. Однак, сподіваюся, що не останнє, я буду старатися та здобувати нагороди найвищих проб. Тобто, хочу стати чемпіонкою Європи, світу, а найголовніше – Олімпійських ігор.

– Виходить, ти максималістка?

– Так, я хочу все, бо в нашому виді спорту по-іншому не буває (сміється, – примітка автора). Треба забирати все і максимально!

Джерело: Мстислав Коцький-Боб'як, www.galsports.com (за матеріалами газети «Спортивка»)

<<<