Вільна боротьба : Оксана Лівач: «В училищі фізкультури є на кого рівнятися»

«Хоч мала, та затята» - інакше про неї і не скажеш. Тендітна одинадцятикласниця Львівського училища фізичної культури борчиня Оксана Лівач, зріст якої всього 1м 46см, а вага 38 кг, фізично дасть фору будь-кому, навіть хлопцям. 49 разів (!) підтягнутися на поперечині – для неї простіше простого. Пробігти найшвидше - це теж про неї. Два роки поспіль Оксана перемагає серед дівчат на щорічних традиційних змаганнях на першість ЛУФК із загальної фізичної підготовленості. У неї є все, що потрібно хорошому спортсмену – бійцівський характер, сила, воля, розум, завзяття, жага до перемоги. У 2013 році Оксана стала чемпіонкою світу серед кадеток – і це, ми переконані, тільки початок.

- Оксана, як для Тебе складався шлях до світового п’єдесталу?

- Він вийшов набагато довшим, ніж я сподівалася. На минулорічний чемпіонат світу мені не вдалося потрапити із-за малої ваги – важила 34 кг, а найлегша вагова категорія на чемпіонаті світу – 38 кг.

Щоби відібратися на цьогорічний чемпіонат спершу перемогла в Україні, потім посіла 2 місце на Чемпіонаті Європи і зрештою – омріяна світова першість. У Зреньяні (Сербія), саме там проходили змагання, перемогла у 3-ох сутичках. Найважчою була перша, у якій жереб звів мене з американкою Маріною Дой – чемпіонкою світу 2012 року. У ½ фіналу боролася з росіянкою Александрою Скіренко – це був принциповий поєдинок, адже саме їй я програла «золото» на цьогорічному чемпіонаті Європи. Не приховую – прагнула реваншу! Реванш вдався – 8:2 на мою користь! Фінальний бій з румункою Крістіною Золтан був найлегший, адже її я вже перемагала на чемпіонаті Європи, тому і зараз була впевнена у собі і розправилась з суперницею менше, ніж за хвилину.

- Твоя сестра Марія Лівач – одна з найсильніших борчинь світу, бронзова призерка Всесвітньої універсіади-2013 у Казані. Чи часто звертаєшся до неї за порадами?

- Я її дуже люблю і пишаюся нею. Пам’ятаю, мій перший тренер Максим Кравченко у характеристиці писав: «Рівняється на старшу сестру». Я разом з сестрою тренуюся. Тому не лише питаю у неї поради, а й після тренування можемо встати у пару, повідпрацьовувати прийоми. Сестра мені дуже допомагає і підказує.

- А чи погодилась би з сестрою на двобій, щоб з’ясувати, хто сильніший?

- На змаганнях не хотіла би, а на тренуваннях буває працюємо разом, проте не змагаємось, і навіть якщо боремось, не рахуємо ні балів, ні перемог.

- Дві талановиті борчині в одній сім’ї – це ж не випадково?

- Певно, талант і, що найголовніше, любов до боротьби успадкували від тата. Він тренер з греко-римської боротьби. Тато наш перший порадник і друг, і водночас критик. З кожних змагань привожу відео поєдинків, які разом аналізуємо, тато приходить до нас на тренування. Хоч, пам’ятаю, він не дуже хотів, щоб я йшла у боротьбу, бо це насправді важкий вид спорту. А сестра якраз тоді перемогла на чемпіонаті Європи, тоді ще серед кадетів, звідки привезла відео. Я передивилась його, і вирішила – хочу стати борчинею, і не просто хочу – можу! У 7 класі розпочала займатися.

- То ж успіхів досягла досить швидко…

- Так, приблизно за рік стала срібною призеркою чемпіонату України серед свого віку. Мене помітив заслужений тренер України і вчитель вільної боротьби ЛУФК Олег Павлович Сазонов, і у 8 класі я поступила до училища у його групу. Тут мені двічі поталанило. По-перше, у ЛУФК створено хороші умови для розвитку спортсменів, а по-друге, вихованки Олега Павловича - це всесвітньо відомі борчині Наталія Синишин, Лариса Скоблюк, Тетяна Лавренчук, Таня Кіт, Юлія Благіня. У залі тренуюся поряд з ними, а тому вчуся лише перемагати! Часто з нами тренується і призерка двох Олімпійських ігор Марія Стаднік, тож є на кого рівнятися!

Розмовляла Наталія Васьо

<<<