53 років1971 - 2024

Спортивні відділення:

Вільна боротьба Тренери Загальна інформація Спортсмени Історія відділення Вступні нормативи План спортивних заходів Положення про проведення відкритої першості коледжу з вільної боротьби Розклад тренувань Склад навчально-тренувальних груп Список учнів, студентів та випускників, які увійшли до складу збірної команди України

Вільна боротьба : Катерина Зелених: «Як це готуватися до змагань в зоні АТО? Страшно спершу, потім звикаєш»

Восьмикласниця Львівського училища фізичної культури Катерина Зелених на юнацькому чемпіонаті України з вільної боротьби (29-31 жовтня 2014р., м.Івано-Франківськ) стала переможницею у вазі до 48 кг. Катя не єдина борчиня училища, яка піднялася на п’єдестал пошани у Івано-Франківську. Та її перемога найбільш гідна поваги, тому що дівчина готувалася до змагань у доволі непростих умовах – в зоні АТО.

- Катя, ти родом з Артемівська, який став одним з тих міст, де розпочалися перші збройні конфлікти у Донецькій області. Хочеться почути з перших вуст спогади про ті події…

- Пригадую, що якісь незрозумілі заворушення почалися ще у грудні 2013 року. Після перемоги Майдану у нас раптово пропали всі українські канали. Десь на початку квітня була захоплена міська рада, над якою вивісили прапор Донецької народної республіки. Дійсно, серед мешканців Артемівська були і ті, що проти Майдану. Та не подумайте, що у нас люди погані, просто їх обманули і так налаштували.

Бої були тільки біля військової частини. Розказували, що терористи, щоб захопити військову частину, обстрілювали її з автоматів та гранатометів. Вона далеко від мого дому, тож того не бачила, тільки чула. Звичайно, спочатку було страшно, особливо коли стріляли вночі, навіть спершу спати не могла. Моторошно було, коли бачила танки на вулицях міста. Ще й люди страху додавали, розказуючи то те, що невідомі обстріляли автобус, внаслідок чого загинув водій і пасажирка, то ще про щось погане. А потім ми звикли до всього цього. Слава Богу, 6 липня наше місто було звільнене.

- Чи залишились сліди війни у вашому місті?

- На щастя, Артемівськ зруйнований не був, як, до прикладу, Слов’янськ. Але відчуття війни все одно постійно є. По-перше, час від часу чути обстріли, хай і здалеку. По-друге, говорять, що є багато замінувань, залишених терористами. Десь у липні у с.Берестове, що неподалік, від підриву на міні загинуло двоє дорослих і поранилось кілька дітей. І це не єдиний випадок… Та і блок-пости з військовими та танки, які бачиш час від часу, свідчать про війну.

- А як зараз у вас налаштовані люди? За кого вони?

- За мир. Ми хочемо спокою.

- Знаю, що ти не змогла вчасно прибути на навчання до училища. Це теж пов’язано з неспокійною обстановкою?

- Так. Не ходили поїзди, лише зрідка їздили автобуси. Та ними було страшно добиратися, усі навкруги говорили про замінування доріг, обстріли транспорту. Врешті виїхала автобусом до міста Ясинувата, потім поїздом до Києва, де ще взяла участь у змаганнях, а потім вже до Львова. На навчання прибула 30 вересня.

- А вже через місяць у вас мав розпочинатися чемпіонат України. Чи готувалася вдома, зважаючи на всі події?

- Поїхала на літні канікули додому. Думала ненадовго, а тут таке сталося. Мій перший тренер Максим Вікторович Єфремов сказав не вішати носа, а готуватися до змагань. Тож тренувалася і влітку, і у вересні.

- Невже хотілося йти до борцівської зали, коли неподалік стріляли? Хіба не страшно було?

- Ще рік тому, не повірила б, що зможу тренуватися у такій обстановці. Боротьбу дуже люблю. Я з першого класу нею займаюся. Як це готуватися до змагань в зоні АТО? (задумалась). Стріляли не дуже близько. Страшно спершу, потім звикаєш. Та й не закидати ж тренування!

- Не встигла ти приїхати до Львова – і тут також сталася біда…

- Так. 11 жовтня помер мій тренер в училищі Олег Павлович Сазонов.

- Багато випробувань як для 13-річної дівчинки. Як опанувала душевний біль?

- Підтримали старші дівчата. А ще познайомилась зі своїм кумиром у спорті - Марійкою Стадник (вихованка училища - дворазова призерка Олімпійських ігор). Часто зустрічаю її на тренуваннях.

- Катя, ти справжній боєць, який ніколи не здається! Стати чемпіонкою України після стількох випробувань - не кожна б спромоглася! А ти сама сподівалася перемогти?

- Виступила краще, ніж думала. У фіналі перемогла Яну Сороку (теж учениця ЛУФК), якій до того завжди програвала.

- Як вважаєш, що допомогло цього разу здолати суперницю?

- Чесно, не знаю. Я просто дуже-дуже хотіла перемогти – і перемогла!

- А хто тебе тренує сьогодні?

- Олександр Геннадійович Раковський.

- Як гадаєш, чи змінили тебе усі ці трагічні події?

- Я відчуваю, що тепер переживаю не лише за себе та своїх рідних, а й за інших людей, в першу чергу за наших солдат. У нас в училищі проходив збір коштів для Діми Сидорука (випускник училища, був важко поранений у боях), а ще учні писали йому листи і малювали малюнки. Ми з подругою написали йому також і попросили швидше одужувати і берегти себе. Була дуже рада, коли дізналася, що йому значно краще і він вже повернувся додому до Львова.

- А у твоєму рідному Артемівську хто очікує вдома на тебе?

- У мене там мама, двоє маленьких братиків, старша сестра. Дуже переживаю за них. Ми щодня зідзвонюємося. У глибині душі хоч і боюся, що все це страхіття війни може повернутися знову, та намагаюся зберігати віру у краще.

Розмовляла Наталія Васьо

<<<