53 років1971 - 2024

Спортивні відділення:

Вільна боротьба Тренери Загальна інформація Спортсмени Історія відділення Вступні нормативи План спортивних заходів Положення про проведення відкритої першості коледжу з вільної боротьби Розклад тренувань Склад навчально-тренувальних груп Список учнів, студентів та випускників, які увійшли до складу збірної команди України

Вільна боротьба : Ангеліна Лисак: «Якщо на цю Олімпіаду не потраплю, на наступну шанси будуть більшими»

Нашою співрозмовницею є перспективна борчиня, цьогорічна випускниця Львівського училища фізичної культури Ангеліна Лисак – чемпіонка Європи і світу серед кадеток, чемпіонка Європи і срібна призерка чемпіонату світу серед юніорок.

Минулими вихідними у Хмельницькому 21-річна уродженка м.Соснівки вперше стала чемпіонкою України серед жінок, вигравши всі чотири сутички у ваговій категорії до 59 кг.

Ангеліно, наскільки складно було стати чемпіонкою країни серед дорослих?

Не скажу, що дуже тяжко. Сильних конкуренток у вазі до 59 кг було небагато. Складно було в тому плані, що я трішки втратила вагу. Попередні роки змагалася в категоріях до 62 кг і до 60 кг. А тепер у мене вага трохи зійшла і ми з тренером вирішили спробувати в новій категорії. В цій вазі я востаннє боролася ще два роки тому.

Чому зменшилася вага?

У нас, дівчат, з віком вага трохи стабілізується. Коли більше тренуєшся, качаєшся, вся зайва вага перетворюється на м’язи. Крім того, різної шкідливої для спортсменів їжі почала менше вживати.

Яка з чотирьох суперниць у Хмельницькому створила тобі найбільше проблем?

Таня Ріжко з Херсона. З нею боролися за вихід у фінал. Вона в цій вазі – перший номер в Україні серед юніорок, призерка чемпіонатів Європи і світу серед юніорок. Тому сутичка з нею була для мене важливою і принциповою. Тішуся, що вдалося перемогти.

Зовсім недавно тобі виповнився 21 рік. Золото дорослого чемпіонату України – це як подарунок до дня народження?

Так (сміється). У мене 12 січня день народження, а 15-го ми виїжджали на чемпіонат України. Розслабитися та відсвяткувати не було коли, адже тривала підготовка до змагань. З друзями посиділи, повечеряли, потім пішли в кіно на фільм жахів. Протягом дня вітали друзі, рідні. Було приємно, але давно в мене не було такого тихенького дня народження (сміється). Зрештою я задоволена, що так усе склалося і я здобула золоту медаль чемпіонату України.

Ти навчаєшся в Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка, а чемпіонат України відбувався у Хмельницькому. Виходить, боролася, майже як у рідних стінах?

Так. До того ж моя сестра живе в Хмельницькому, тому мене було кому підтримати.

Під час сутички взагалі чути когось, окрім тренера? Як сприймаєш вигуки на трибунах?

Дівчат з моєї команди чула так само, як свого тренера. Вони гучно кричали, підтримували. У нас дружня команда, ми одна за одну вболіваємо, переживаємо. І готуємо одна одну до змагань, у спарингах стоїмо і хочемо, щоб кожна з дівчат мала золоту медаль.

Що маєш на увазі, кажучи «команда»?

Та, що в тренера (вихованки Ореста Скобельського – авт.).

Нині олімпійські категорії – до 57 і до 62 кг. У якій маєш намір позмагатися за олімпійську ліцензію?

Мій перший тренер (Андрій Кушнір – авт.) радить мені боротися в меншій категорії. Але тут є деякі проблеми. Якщо торік наступного дня після зважування дозволено було набрати 2 кг, то з 2019 року немає такого допуску. На чемпіонаті Україні я на зважуванні показала 59 кг і наступного дня теж мала важити стільки ж. Після сутичок я не дозволяла собі з’їсти багато або випити зайвої води, щоб наступного дня вкластися у вагу. Це дуже складно, надзвичайно важкі правила. Після сутички я навіть бігала, щоб зігнати вагу, адже під час змагань п’ю багато води. Тому, радше за все, боротимуся за ліцензію у вазі до 62 кг. Хіба що геть схудну (сміється).

Спочатку треба стати чемпіонкою України?

Так. Але я ще молода і, думаю, якщо на цю Олімпіаду не вдасться потрапити, то на наступну мої шанси будуть більшими.

Тобто на цей олімпійський цикл ти дуже великих сподівань не маєш?

Не будемо про болюче (сміється).

У березні та квітні відбудуться чемпіонати Європи серед спортсменок до 23 років і серед жінок. Вони є у твоїх планах?

Є, звичайно. Спочатку я поїду на чемпіонат Європи U-23. А якщо, дай Бог, принесу медаль, можу розраховувати, що виступлю і на чемпіонаті Європи серед дорослих. Найближчий старт буде в Болгарії – 6 лютого їдемо туди на міжнародний турнір U-23. Цього року заплановано багато турнірів серед дорослих і U-23. Надіюся, травми не завадять моїм виступам.

У попередні роки ти перенесла декілька операцій на коліні. Як нині почуваєшся?

Не скажу, що добре. Коліно болить, крутить, зокрема так було і на чемпіонаті України. Нині тренуюсь і виступаю попри біль. Надалі тренуватимусь і братиму участь у змаганнях, паралельно лікуючись. Іншого виходу немає.

Бачив у соцмережі з перемогою на торішньому чемпіонаті
Європи серед юніорок тебе привітала твоя титулована землячка із
Соснівки, призерка Олімпійських ігорі чемпіонатів світу, чемпіонка Європи Наталія Синишин, яка нині виступає за Азербайджан. Настільки тісно контактуєте?

Вона мене завжди дуже сильно підтримує. Вітає з перемогами. Навіть на тренуваннях допомагала мені, підказувала. Раніше стояли в парах, але вона недавно народила синочка і не тренується. Тепер вона з чоловіком проживає в Грузії, давно її не бачила.

Як нині розвивається боротьба в Соснівці? Чи навідуєшся в зал, до тренера Андрія Кушніра?

Навідуюся. І часто, особливо перед змаганнями, спілкуюся з ним у телефонному режимі. А як розвивається боротьба в Соснівці? Ну, тренуються маленькі діти. Колись було, щоправда, більше спортсменів.

Автор Василь Танкевич, за матеріалами www.leopolis.news

<<<