53 років1971 - 2024

Спортивні відділення:

Вільна боротьба Тренери Загальна інформація Спортсмени Історія відділення Вступні нормативи План спортивних заходів Положення про проведення відкритої першості коледжу з вільної боротьби Розклад тренувань Склад навчально-тренувальних груп Список учнів, студентів та випускників, які увійшли до складу збірної команди України

Вільна боротьба : Оксана Лівач: «Мене помітили і забрали в спортінтернат – Львівське училище фізичної культури»

У 2018 році на борцівському небосхилі несподівано спалахнула яскрава зірка – 21-річна українка Оксана Лівач здобула бронзову медаль чемпіонату світу в Будапешті. Навіть фахівці були вражені блискучою перемогою вчорашньої юніорки на турнірі, що зібрав найсильніших атлеток.

Дивлячись на цю невисоку, струнку та вродливу дівчину зі щирою посмішкою, важко уявити, що перед нами – заслужений майстер спорту України з вільної боротьби. Оксана Лівач – багаторазова чемпіонка Європи та світу серед кадетів, юніорів та молоді (загалом здобула на цих змаганнях 6 золотих, 2 срібні та 4 бронзові медалі). Продовжила низку перемог і в дорослому спорті, ставши пострахом для авторитетів: “клала на лопатки” чемпіонок, а в тих поєдинках, в яких програвала, до останньої секунди не давала суперницям шансу, щоб перевести подих та зібратися з силами.

За два роки виступів на дорослих змаганнях, крім бронзової медалі Чемпіонату світу 2018 року, спортсменка в квітні 2019-го виграла золото Чемпіонату Європи, а вже в червні стала срібною призеркою Других Європейських Ігор в Мінську.

За досягнення високих спортивних результатів 15 липня 2019 року Оксана була нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.

В лютому 2020 року в Римі відбувся Чемпіонат Європи з вільної боротьби. Оксана Лівач здобула срібло, мінімально програвши в запеклій сутичці болгарці Міглені Селішкі.

Оксана стала однією з перших представниць української боротьби, котрим вдалося отримати олімпійські ліцензії на Ігри-2020 в Токіо. Спортсменка поставила собі за мету виграти олімпійську медаль. На жаль, в зв’язку з епідемією коронавірусу, всі наступні змагання припинені, а Олімпійські Ігри перенесені на 2021 рік.

14 травня 1997 року в Долині Івано-Франківської області в спортивній сім’ї Василя Дмитровича та Алли Едвардівни Лівачів народилася майбутня чемпіонка. Батько – кандидат в майстри спорту з класичної боротьби, а мама – колишня біатлоністка, була в складі збірної України. Старша сестра Марія, на 6 років старша від Оксани – майстер спорту України з вільної боротьби, призерка європейського чемпіонату серед юніорів, Всесвітньої Універсіади, Кубка Європейських націй, престижного Київського турніру з боротьби. Коли Оксані виповнилось 12 років, це саме Марія за руку привела її в секцію вільної боротьби. На сьогодні Марія завершила виступи в великому спорті, але в особі меншої сестри знайшла гідну заміну.

Спочатку тато й мама були не в захопленні від занять Оксани вільною боротьбою. Вони хотіли бачити доньку на тренуваннях в басейні або в туристичній секції. Але з першими успіхами доньки стали й першими її наставниками та вболівальниками. Як і всі батьки, вони хочуть бачити її вдома частіше, що не завжди вдається через насичене спортивне життя Оксани.

В ексклюзивному інтерв’ю журналу Ukrainian People Оксана Лівач розповіла про свої перші кроки в спорті, підтримку батьків і тренерів та найважливіші перемоги.

– Що тобі найбільше запам’яталося в останньому європейському фіналі?

– Болгарка тактично правильно побудувала сутичку, можна сказати, без жодного прийому виграла чемпіонат. Вона діяла на контратаках й спіймала мене на моїх помилках. Ми часто зустрічаємося на змаганнях, тому вже знаємо дуже добре одна одну. На цих змагання вона просто пішла у глибокий захист. Мені потрібно було робити більш потужні атаки, а на це бракувало сил – була дуже виснаженою після першого дня, не встигла відновитись. І взагалі, цей чемпіонат минув дуже важко, підготовка відбувалася погано, ще й перед змаганнями перехворіла. Однак, мені потрібно було зібратися – до фіналу просто “вигризала” перемоги, а у фіналі вже не вистачило сил.

– Твої перші кроки в спорті? Чим саме привабила тебе боротьба?

– Я потрапила у спорт невипадково: у мене спортивна сім’я. Батько – колишній борець, потів був тренером греко-римського стилю боротьби, виховав багато спортсменів вищого класу. Я почала займатися, як на мою думку, трохи запізно (в 12 років), але це не завадило подолати усі труднощі і стати найсильнішою. Пригадую свій перший чемпіонат України серед молодших школярів, де перша вагова категорія була 30 кілограмів, а я важила всього 25! Була найменшою та найлегшою дівчинкою на змаганнях, але проявила справжній характер й посіла друге місце. Тому ці змагання дали поштовх ще більше тренуватися, адже прагнула я лише чемпіонства. Після цього мене помітили і забрали в спортивний інтернат – Львівське училище фізичної культури. З цього, власне, й почались мої перші старти на міжнародній арені, перемоги на Чемпіонатах Європи та світу серед кадетів.

– Участь в міжнародних змаганнях дозволила тобі побувати в багатьох країнах світу. Які нові відкриття ти зробила для себе?

– Коли була маленькою, то любила дивитись в небо і спостерігати за літаками. Я уявляла, як сиджу в салоні авіалайнера та розглядаю землю з висоти пташиного польоту. Довго чекати не довелося – почалися часті виїзди за кордон, тому польоти стали звичним явищем. Сьогодні можу сказати, що облетіла вже півсвіту, побувала в різних країнах, побачила культуру й звичаї різних народів. Саме так в нашому житті відкриваються ворота в щире живе спілкування, з’являються нові друзі, з якими хочеться підтримувати зв’язок, навіть перебуваючи на іншому кінці планети. Також відчула потяг до вивчення іноземних мов, зокрема, поглибленого вивчення англійської.

– В 22 роки ти – вже заслужений майстер спорту України з вільної боротьби. Це просто неймовірний стрибок! Як зростала спортивна кваліфікація?

– Сьогодні я – заслужений майстер спорту України, це справді найвище звання в кар’єрі спортсмена. Хочу сказати, що мій спортивний розряд ріс поступово, але зі швидкими змінами, від найменшого – до найвищого. Для мене було важливим не просто отримати звання, але й обов’язково підтвердити його новою перемогою. Тому саме перемоги дозволили мені швидко вдосконалюватися! 2013 рік – майстер спорту України, 2015-й – майстер спорту України міжнародного класу, 2018-й – заслужений майстер спорту України.

– А яка перемога стала для тебе найважливішою? І яка була найприкріша поразка?

– Розпочну, мабуть, з найприкрішої поразки. Це був повний провал на Чемпіонаті світу у 2017 році (Бидгощ, Польща). Після цього було дуже важко зібратися, настав переломний момент, опускалися руки. Однак, я не здавалася і продовжувала наполегливо працювати, йдучи до своєї мети. І вже буквально через рік сталася, на мою думку, найважливіша для мене перемога. Цей старт багато чого змінив у моєму житті – я здобула бронзову медаль на вже дорослому Чемпіонаті світу в Будапешті (2018). Це був надзвичайно важливий крок, який ще раз доводить, що ніколи не варто здаватися й завжди вірити у свої сили.

– Зіркова хвороба не розвинулась? Адже ти дуже рано досягла в спорті неймовірних висот.

– Звісно, коли спортсмен перемагає на престижних змаганнях, на нього звалюється тягар слави та уваги. З одного боку – це надзвичайно приємно, самооцінка підноситься до небес, ти відчуваєш себе потрібним. З іншого – “зіркова хвороба” дуже небезпечна для спортсмена, який прагне і надалі прославляти свій край. Просто я, зійшовши з п’єдесталу після своїх перемог, одразу забуваю про цю висоту! Я тішуся, що її підкорила, але намагаюся дивитись вище й далі: вчора вже минуло, а завтра ще не настало. Жити потрібно сьогоднішнім днем!

– Яким тренерам найбільше завдячуєш своїми перемогами?

– Перший тренер – це мій батько, який навчив мене перших прийомів та правил вільної боротьби. Саме він заклав основний стрижень успішного спортсмена – бути відповідальним, професійно ставитись до справи, не боятися суперників та приймати самостійні рішення. Тренером у Львові став Сизонов Олег Павлович, який допоміг розширити мої тактичні навички. Навчав, що сутичку на килимі можна порівняти з грою в шахи. Тренер збірної України – Андрій Стаднік, великий фахівець своєї справи. Він професійно ставиться до тренувального процесу, вміє налаштувати перед поєдинком, дає чіткі тактичні настанови… Вважаю, що тренери, які мене навчали та продовжують це робити, є справжніми майстрами своєї справи й неординарними особистостями.

– Я знаю, що ти продовжуєш навчання… Як вдається поєднувати тренування і студентське життя?

– Сьогодні я – студентка магістратури факультету фізичної культури Кам’янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка. Університет допомагає, більшість завдань дають на дистанційній основі, тож можу вчитися навіть під час тренувальних зборів.

– Чи вдається знаходити вільний час у надзвичайно насиченому графіку?

– Як кажуть спортсмени – відпочинок потрібно заслужити! Взагалі – це жарт, але частка правди в ньому є. Звісно, коли йдуть приготування до змагань, відпочивати часу нема, а ось після виступів, спокійно видихнувши, можна тиждень-два відпочити, відновити сили.

– Я хотів би передати тобі вітання від юної борчині з вільної боротьби Марійки Єфремової з міста Бахмут Донецької області. Вона вже є переможницею багатьох національних та міжнародних змагань в своєму віці. Марійка мріє зустрітися з тобою на килимі в боротьбі за нагороди та повчитися у тебе деяких секретів.

– Дуже дякую за вітання! Бажаю спортсменці нових перемог та дійти до найвищих спортивних вершин. Дуже добре знаю Донецьку школу боротьби, яка славиться видатними атлетами та спортивними результатами, спортсмени завжди показують гідну та цікаву боротьбу! Хочеться показувати молодим спортсменам хороший приклад, щоб молодь розуміла, що можна також досягати омріяного. Я теж буду підтримуватиму українських молодих спортсменів, розумію, як це важливо для них. Ну, а чи зустрінемося на килимі – покаже час.

– Чого б ти побажала дівчатам, які починають займатися вільною боротьбою чи взагалі спортом?

– По-перше, поставте собі мету! По-друге, не бійтеся труднощів. Знаходьте джерело енергії та мотивації, наполегливо працюйте, вірте в те, що робите, любіть справу, за яку беретеся, тоді вона буде приносити вам ще більше емоцій, щастя та задоволення!

– Чи сумуєш за рідним краєм, за Долиною? Що найбільше любиш пригадувати в своїх далеких подорожах?

– Мій рідний край, Долинщина, славиться цікавою історією. Мальовнича прикарпатська земля із великими промисловим і туристичним потенціалом, чудовою природою, привітними мешканцями… Для мене – це колиска Бойківщини, неймовірні краєвиди, люди з великими і добрими серцями, моя Батьківщина.

14 травня Оксана Лівач відзначила свій День народження. Від усієї діаспори США щиро зичимо нашій знаменитій спортсменці доброго здоров’я, щастя, нових перемог та золотої Олімпійської медалі (яка зараз є тільки у Ірини Мерлені, що займається вільною боротьбою).

“Якщо людина прагне до чогось усім своїм серцем, вона обов’язково зуміє добитися того, чого хоче, навіть, якщо це здається неможливим, навіть, якщо всі навколо відкрито заявляють, що це неможливо”. (Майкл Джордан)

За матеріалами www.ukrainianpeople.us

<<<