Водне поло : Ігор Зінкевич: «Продовжую працювати вчителем у Львівському фаховому коледжі спорту»

Ім’я одного з найкращих вітчизняних тренерів з водного поло сьогодення Ігоря Зінкевича, який багато років очолював нинішнього флагмана української Суперліги львівське «Динамо», добре відоме не лише фахівцям та шанувальникам гри з м’ячем на воді, а й загалом у спортивних колах далеко за межами нашого регіону. Тож його повернення після тривалої перерви до керма головної команди країни на початку поточного року ні для кого не стало несподіванкою. Втім, як зізнався сам Ігор Ілліч, він не мав жодних намірів очолювати національну збірну України, але в підсумку таки дав згоду і нині відповідає за підготовку «синьо-жовтих» до матчів Світової ліги та Ліги націй.

– Пропозиція Федерації водного поло України очолити збірну для мене самого стала повною несподіванкою і спершу я її сприйняв, як жарт. Сталося це після того, як попередній тренерський штаб збірної було звільнено у повному складі через провальний виступ у відборі на останній чемпіонат Європи та невдачі в іграх кваліфікації Світової ліги, а жодного з кандидатів на місце головного тренера комісія Міністерства спорту не затвердила. Отоді мені й поступила від керівництва Федерації водного поло України пропозиція готувати збірну. Але одразу хочу наголосити, що я дав згоду очолити збірну лише на, назвемо його так, перехідний період – доки не призначать нового головного тренера. Я ж нині працюю виконувачем обов’язків головного тренера, причому на громадських засадах. Тобто зарплатню, як головний тренер збірної України, я не отримую, але паралельно продовжую працювати вчителем у Львівському фаховому коледжі спорту й директором ВК «Динамо» Львів.

– Виходить, в українському ватерполо нині серйозна криза в плані тренерських кадрів?

– На жаль, ця криза виникла вже давно і стосується вона не тільки збірних команд, а й клубних. Але це окрема тема, а ми з вами домовлялися говорити про збірну.

– Добре, тоді розкажіть з чого ви розпочали роботу в головній команді країни?

– Перш за все сформував новий тренерський склад. У помічники я взяв Олексія Шведова (випускник ЛДУФК – авт.), Тимура Шиліна та Володимира Войтенка. Чому саме їх? Перший тренує львівське «Динамо» – базовий клуб збірної. Другий – очолює «Маріуполь» і саме його призначено головним тренером молодіжної збірної, в якій готується майбутнє національної команди. Ну а Войтенко – він у нас капітан та граючий тренер і до того ж один з наставників збірної Харківщини. Кожен з цього тріо – молодий тренер, а я завжди вважав, що в тренерському штабі, як і в команді, мають поєднуватися досвід і мудрість із завзятістю та прагненням штурмувати нові висоти, що зазвичай характерно для молоді. Вірю, що кожен з цього тріо вже у найближчому майбутньому зможе заявити про себе в тренерській роботі на повний голос. Бажання та потенціал для росту я бачу в кожного, а досвід – справа часу.

– Зрозуміло, зараз такий час, що говорити про якісь конкретні плани дуже важко. Та все ж – що чекає нашу збірну, коли завершиться увесь цей всесвітній кошмар з коронавірусом?

– Як і всі види спорту, календар змагань з водного поло нині має умовний характер. Тому самі розумієте, що усе може зазнати кардинальних змін в будь-який момент. Станом на сьогодні найближчий турнір для збірної України – Ліга націй, яку заплановано провести з 12-го по 14-е червня у Празі. А от усі матчі Світової ліги, що мали відбутися цієї весни, перенесено на осінь. З цим турніром взагалі то цікаві речі відбувалися ще до початку епідемії. Не пройшовши кваліфікацію (у групі збірна України посіла третє місце – авт.), ми потрапили у втішний турнір за місця з 9-го по 12-е, де маємо зіграти з командами Росії, Голландії та Грузії. Спочатку з росіянами і грузинами ми мали грати на виїзді, а з голландцями – вдома. Звісно, їхати на гру до Росії ми категорично відмовилися – це питання ми навіть не обговорювали, а просто поставили до відома ФІНА (Міжнародну федерацію водних видів спорту). Далі відбувалися тривалі перемовини, бо певні свої вимоги виставляли і грузини, і голландці, але зрештою таки досягли домовленості, що усі команди прилетять до столиці Грузії, де ми упродовж трьох днів, з 14-го по 16-е квітня, зіграємо турнір в одне коло. Саме до цього змагання ми й розпочали підготовку, провівши з 9-го по 15-е березня тижневий тренувальний збір у Кам’янському. Я спеціально називаю терміни його проведення, аби ви розуміли, що розпочали ми його ще до введення карантину по всій країні, а завершували, коли життя не лише в Україні, а й в усьому світі зазнало величезних змін.

– Напевне, це суттєво позначилося й на настроях гравців та їх відношенні до тренувань?

– Зрозуміло, що безслідно подібні процеси пройти не могли. Коли на кону стоять здоров’я та життя, то тут спорт відходить навіть не на другий план. Та ми все ж програму збору виконали повністю. Так, на заключних заняттях мотивація була вже не та, але все одно усі хлопці повністю викладалися на заняттях, за що я їм дуже вдячний. Не можу не подякувати й організаторам зборів та усім працівникам спорткомплексу «МіКомп», де ми тренувалися, відновлювалися, мешкали та харчувалися. Умови для роботи у нас були якщо й не ідеальні, то дуже близькі до цього. У нашому розпорядженні був прекрасний басейн, причому ми практично були не обмежені в часі роботи на воді. Також нам надали чудовий тренажерний зал та конференц-зал для проведення теоретичних занять – ми розібрали чимало матчів за участю росіян, грузинів та голландців. Загалом ми провели десять тренувань та зіграли два контрольних спаринги проти молодіжної збірної України, яка проводила свій тренувальний збір, готуючись до міжнародного турніру в Словаччині та кваліфікаційних матчів чемпіонату Європи у Стамбулі. Втім, обидва ці турніри також перенесено.

– Виходить, ви отримали нагоду не лише попрацювати з національною збірною, а й переглянути найближчий її резерв?

– Так і саме в цьому була родзинка цього збору. Єдиний мінус – трохи завелика кількість гравців на тренуваннях. Оптимальним є варіант, коли одночасно на занятті присутні три склади – тобто 21 гравець, а нас було три десятки. Та нічого, місця усім вистачало. Головне, гравці отримали хороші плавальні навантаження і награли чимало командних дій як в обороні, так і в нападі. Однозначно збір вийшов дуже вдалим і приніс чимало користі обом командам, а тренери побачили хто є хто з гравців. Та й для хлопців можливість тренуватися в умовах достатньо серйозної конкуренції – відмінна нагода зростати як в ігровому плані, так і в ментальному. Переконаний, що подібні збори треба проводити якомога частіше – тоді й результати збірних, як національної, так і молодіжної, будуть зовсім іншими.

– Кого з гравців можете виділити?

– Головне, що ніхто нас, тренерів, за великим рахунком не розчарував – і це стосується обох збірних. Звісно, в когось виходило краще, в когось щось трохи гірше, але при цьому ніхто не волинив, не жалів себе. Не буду приховувати, деякі хлопці себе зарекомендували краще, ніж я від них очікував. Однак з педагогічних міркувань прізвищ називати не буду – молоді характерно при найменшій похвалі, як то кажуть, задирати носа. А нашим збірним, аби повернути колишню славу українського ватерполо, необхідно ще гарувати і гарувати. Нагадаю, що в 1996 році збірна України була серед 12-ти учасників олімпійського турніру в Атланті, а нині для нас завдання пробитися до числа 16-ти команд-учасниць чемпіонату Європи – майже те саме, що полетіти в космос...

– На цьому зборі були всі кандидати до національної збірної?

– Скажемо так – майже всі. Не було трьох людей – Максима Осики, Дениса Гусакова та Олександра Абрамова. Перші двоє грають у Німеччині та Іспанії відповідно. І один, і другий – ще зовсім молоді гравці, але дуже перспективні і ми на них надіємося. Сподіваюся, набравшись досвіду (а чемпіонати Німеччини та Іспанії – турніри найвищого рівня), вони серйозно підсилять нашу збірну. Що ж до Абрамова, то ми його на цей збір не викликали, однак розраховуємо на нього. Адже Олександр також ще молодий гравець, та вже зараз він є одним з провідних ватерполістів в українській Суперлізі. Сподіваюся, до Ліги націй він набере належну форму і буде максимально корисним для національної команди.

– Якщо все буде гаразд із ситуацією в світі, то коли ви назвете склад збірної на матчі Ліги націй?

– Як я вже казав, у Празі ми гратимемо з 12-го по 14-е червня. А наприкінці травня плануємо зіграти здвоєний тур чемпіонату Суперліги. От по його завершенні й визначимося з колом кандидатів до збірної. А остаточний склад збірної назвемо на тренувальному зборі, який пройде у першій декаді червня.

– Раз ви згадали про цьогорічний чемпіонат української Суперліги, то розкажіть, якою буде його доля?

– Наразі його призупинено і не лише через коронавірус. Непередбачена пауза тягнеться з Нового року. А виникла вона через юридичні моменти – збірна команда Київщини подала заяву в господарський суд на рішення Федерації водного поло України зарахувати їй поразки в низці матчів через участь у них легіонера з Казахстану, який не отримав на це офіційний дозвіл. Через це кияни не пробилися за підсумками двох попередніх турів у квартет команд, який на другому етапі чемпіонату має зіграти чотири тури. Остаточне офіційне рішення, сподіваюся, до закінчення карантину буде прийнято. Попередньо планувалося, що тури пройдуть у березні, квітні, травні і червні. Але усе змінилося і ВК «Динамо» Львів запропонував, аби все ж зіграти повноцінний чемпіонат, ущільнити календар. Конкретно, як я вже казав, зіграти наприкінці травня здвоєний тур (кожна команда за чотири дні зіграє по шість матчів). А в другій половині червня, по завершенні Ліги націй у Празі, аналогічний здвоєний тур провести у Львові. Маю надії, що решту команд Суперліги нашу ідею підтримають.

– А що відомо про плани львівського «Динамо» на міжнародній арені?

– Як відомо, ми граємо у Карпатській лізі, де грають команди з Білорусі (РЦОП Мінськ), Литви («Жаібас» Електренай) та два представники України – збірна Харківської області й львівське «Динамо». Перший тур у Литві ми виграли. Плануємо, що влітку пройдуть тури у Мінську і Харкові, а заключний, традиційно наприкінці вересня, відбудеться у Львові. Також ми подали заявку на участь у клубній Лізі націй, яку заплановано на початок вересня. Це новий проект, в якому гратимуть достатньо сильні клуби з різних країн Європи. Окрім того, маємо намір і дебютувати у цікавому студентському проекті – першості Європи серед університетських команд. Адже у складі «Динамо» грає багато молодих ватерполістів і майже усі вони є студентами «інфізу». Турнір має відбутися з 12-го по 19-е липня у столиці Сербії Белграді, а динамівці, звісно, представлятимуть там команду ЛДУФК імені Івана Боберського. Зазначу, що відповідати за підготовку цієї команди до континентального форуму буде також випускник «інфізу» Юрій Сидорович – один з найтитулованіших випускників у історії кафедри водних видів спорту. І це в значній мірі не лише логічно, а й символічно.

Автор Іван Дупнак, за матеріалами www.ldufk.edu.ua

<<<