53 років1971 - 2024

Спортивні відділення:

Бокс

Веслування на байдарках і каное

Вільна боротьба

Велоспорт

Водне поло Загальна інформація Тренери Спортсмени Історія відділення Вступні нормативи План спортивних заходів Розклад тренувань Склад навчально-тренувальних груп Список учнів, студентів та випускників, які увійшли до складу збірної команди України

Водне поло : Ігор Зінкевич: «Ну й звісно, ми взяли кількох вихованців Львівського УФК»

Вчитель водного поло Львівського училища фізичної культури, Заслужений тренер України і один із наставників провідного українського ватерпольного клубу «Динамо» Львів Ігор Зінкевич (на фото) поділився підсумками 2016 року.

2016 рік для ватерполістів львівського «Динамо» видався неоднозначним. Після трирічного володарювання на внутрішній арені галичани програли харківському «Слобожанцю» у фінальній серії плей-оф національного чемпіонату. Тим не менше, багаторічний наставник динамівців Ігор Зінкевич у майбутнє дивиться з оптимізмом.

У розмові з прес-службою клубу Ігор Ілліч наголосив, що у водному поло, як і в спорті загалом, без поразок не може бути прогресу та майбутніх перемог, бо вони додають нової мотивації у роботі.

– Перемагати хочеться завжди. Але втілити подібний намір у життя – не під силу нікому. Непереможних команд, як і непереможних спортсменів у природі не існує в принципі. І це дуже добре, я б навіть сказав, це справжнє щастя, що завжди перемагати у спорті не дано нікому! От і ми за три роки, перемагаючи в усіх всеукраїнських турнірах, десь вже почали навіть звикати до того, що ми перші, що ми непереможні. Тому з одної сторони влітку, коли ми програли золоті медалі чемпіонату країни, я дуже засмутився цьому факту. Водночас, я розумів, що для нас це добре, бо деякі гравці на підсвідомому рівні почали вірити, що якби ми не працювали на тренуваннях, якби не складався наш шлях упродовж сезону, все одно ми будемо першими на усіх головних турнірах. А подібні думки, незалежно від того, хочеш ти цього чи не хочеш, призводять до самозаспокоєння і, як цілком логічний наслідок, зрештою закінчується усе поразкою. Тож коли «Слобожанець», як то кажуть, опустив нас на землю, я десь в глибині душі розумів, що нам цей програш має піти на користь.

– Матчі проти «Слобожанця» у другій половині року, що минає, підтверджують ваші слова.

– Так, хоча в одному з турнірів ми харків’янам таки поступилися. Щоправда, цей турнір був товариським, але все одно ми дуже хотіли його виграти. Адже це був перший в історії Відкритий Кубок Львова. Звісно, на очах вболівальників ми хотіли реабілітуватися за поразку в чемпіонаті. І в матчі у групі ми не просто обіграли «Слобожанець», ми, можна сказати, стерли харківську команду в порошок. Якби перед тою грою мені хтось сказав, що ми виграємо з рахунком 10:1, я б подумав, що в людини не все в порядку з головою. Але ми перемогли саме з таким рахунком. Та що з того, коли за два дні, уже в фіналі, ми поступилися одним м’ячем і тим самим зіпсували свято і собі, і тим львів’янам, які вщерть заповнили трибуни басейну СКА і усю гру нас дуже палко підтримували.

– Зате у наступних чотирьох іграх, причому усі вони були офіційними, «Динамо» незмінно перемагало «Слобожанець».

– Календар матчів був складений таким чином, що ми з харків’янами наприкінці року зіграли чотири офіційних матчі упродовж трьох з половиною тижнів. Спочатку два поєдинки, один з них фінальний, в Кубку України у Харкові. Далі був перший в історії вітчизняного ватерполо матч за Суперкубок. А завершувалася ця серія грою першого туру нового чемпіонату сезону-2016/2017. Ми справді виграли усі чотири рази, але відносно легко дався нам тільки поєдинок групового етапу в Кубку. Втім, він нічого не вирішував. Адже при всій повазі до інших клубів, усі чудово розуміли, що в фіналі гратимуть «Динамо» і «Слобожанець». Ну а про наші матчі, як в фіналі Кубка, так і в Суперкубку та в першому турі чемпіонату говорити можна дуже багато. Для вболівальників вони вийшли надзвичайно цікавими. Чого лише варті дві серії післяматчевих пенальті, в яких визначався переможець Кубка і Суперкубка України. Не менш драматичним вийшов і перший поєдинок чемпіонату, в якому ми на екваторі гри програвали два голи, а переможний м’яч закинули в самому кінці заключної чверті. Але й тут знову могла бути серія пенальті, та Харків не реалізував чисельну більшість на останній хвилині.

– Ні для кого не секрет, що кожна команда грає настільки сильно, наскільки їй дозволяє це робити суперник. Тож, це «Динамо» у порівнянні з літнім плей-оф додало, чи просто «Слобожанець» став трохи слабшим?

– Звичайно, ми зробили висновки після програшу у фіналі плей-оф чемпіонату. Та й команда зазнала суттєвих кадрових змін. Зокрема, воротар Олег Раврик перебрався у Францію, де тепер разом з іншим наших вихованцем Дмитром Лавришинцем грає в тамтешній першій лізі за клуб з-під Ліону, який наразі йде четвертим. Одразу троє наших гравців перейшло в польську лігу. Молоді Станіслав Дубелір і Богдан Дзядик вчаться в університетах Лодзі та Варшави, тож і грають, відповідно, за місцеві команди. А ветеран Юрій Бегень виступає за клуб з Битома. Тому ми змушені були брати нових гравців. Запросили двох вихованців маріупольської школи ватерполо – Владислава Бабаєнка і Максима Раткова, який кілька останніх сезонів провів у Словаччині. Також до нас перейшов молодий талановитий воротар з Одеси Костянтин Нікольський. Ну й звісно, ми взяли кількох вихованців львівського УФК. А відповідаючи на ваше питання, скажу, що особливо заспокоюватися нам не можна. Так, ми десь додали у грі, підсилили її й наші новачки. Але аналізуючи останні сезони, я прийшов до висновку, що «Слобожанець» восени і взимку виглядає трохи слабше, ніж весною, а особливо, влітку. Тому нам потрібно бути готовими до того, що з кожним наступним туром харків’яни додаватимуть у грі. Звісно, приємно, що ми виграли Кубок України та Суперкубок. Але ті чотири перемоги поспіль, про які ми згадували, абсолютно не гарантують нам «золото» чемпіонату – в ньому уся боротьба ще попереду.

– Інші команди чемпіонату помітно поступаються «Динамо» і «Слобожанцю»?

– Головне у спорті – результат. А ви самі бачите, що і ми, і слобожанці виграємо з великою перевагою. Хоча усі матчі між харківським НТУ-ХПІ, ВК «Маріуполь» і збірною Київщини були цікавими і непередбачуваними. А от проти фаворитів вони грають з меншою самовіддачею, а інколи відверто відбувають номер. Такі ігри нічого не дають ні сильним командам, ні слабким. Останні повинні викладатися і принаймні ставити перед собою мету – програти з якомога меншим рахунком. Звісно, якщо вони хочуть прогресувати. А цікаві молоді гравці є і в киян, і в маріупольців, і в НТУ-ХПІ. Мені сподобалося те, що зробили в Харкові. Молоді гравці «Слобожанця» перейшли в НТУ-ХПІ, який фактично став фарм-клубом. Молодь провідної харківської команди тепер має набагато більше ігрової практики, а значить вона швидше прогресуватиме.

– А керівництво «Динамо» в майбутньому не думає заявити на чемпіонат ще одну команду зі Львова?

– Ми працюємо над цим питанням. У нас достатньо є гравців 1998–2001 років народження. Не випадково ж ми цього року виграли юніорський чемпіонат України. І якраз у другій команді наша молодь отримає ігровий час і шанс себе показати. Знаєте, я переконаний, що якби ми в поточному чемпіонаті виставили другу команду, то вона б посіла місце не нижче четвертого та ще й дала б бій за бронзові медалі. Але наразі питання впирається у фінанси. Та як я вже казав, ми дану ідею тримаємо в голові і шукаємо можливість втілити її у життя.

– На Кубку України за «Динамо» грали три легіонери з Грузії. Але в чемпіонаті їх в команді немає…

– Кубок – це короткочасний турнір, на який можна собі дозволити заявити легіонерів. А от в чемпіонаті ситуація інша – їх необхідно підписувати на увесь сезон. Та як показує практика, ми можемо досягати переможних результатів і без іноземців. Зокрема, у Суперкубку і в першому турі чемпіонату ми обіграли «Слобожанець» виключно ватерполістами з українськими паспортами, 80 відсотків з яких є вихованцями львівської школи ватерполо. Нам би ще мати можливість упродовж всього року тренуватися не на «малій» воді, а на майданчику стандартних розмірів – тоді б можна було серйозно й про участь у єврокубках думати. Наразі ж «великої» води в нас у Львові немає. Але ми віримо, що з часом вирішиться і це питання.

– На думку тренерського штабу, нинішній склад «Динамо» потребує підсилення?

– Я не один рік працюю в спорті. Так от скажу вам відверто, ні у водному поло, ні в інших ігрових командних видах спорту я ще не зустрічав тренера, який би сказав, що він не бачить гравців, які б могли підсилити його команду. Те саме скажу й про «Динамо» – завжди знайдеться місце для хорошого гравця. Тому ми постійно тримаємо руку на пульсі. Але в силу як фінансових можливостей, так і традицій нашої команди, ми головним чином розраховуємо на свої кадри, на вихованців львівської школи ватерполо. Навіть у радянські часи львівське «Динамо» було єдиною командою, в якій практично усі гравці були місцевими вихованцями. Дуже рідко запрошували ватерполістів на окремі позиції – і то за умови, що на неї реально не було належного рівня виконавця серед своїх.

– Як ви оціните нинішній рівень команди по лініях? Давайте розпочнемо з воротарів.

– Влітку ми вирішили запросити Костянтина Нікольського, бо це насправді молодий і дуже талановитий голкіпер. Спершу планували, що він буде основним воротарем, а Раврик – дублером. Та останній перебрався до Франції, як я вже розповідав, тож нам довелося попросити ветерана Волончука не завершувати кар’єру. І треба сказати, що досвід Дениса нам вже двічі став у нагоді – саме він дозволив нам виграти у «Слобожанця» дві серії післяматчевих пенальті. Нікольському ж однозначно така конкуренція піде тільки на користь. Тож маємо надію, що якраз з воротарями у нас проблем не буде. Є ще й молодий Бабський, на якого ми вже розраховуємо, але він поки грає за юніорську команду, тож нехай набирається ігрової практики та досвіду. Я ж взагалі хочу створити у Львові школу воротарів. Маю намір один, а краще два рази на тиждень збирати усіх голкіперів і проводити з ними заняття. Треба тільки вирішити питання з часом та водою.

– Захист «Динамо» вирізняється тим, що гравці цієї ланки доволі багато забивають.

– Найдосвідченішим нашим захисником є Мамєтьєв. Але саме до нього зараз у мене найбільше претензій. Йому вже 29 років і у водному поло він побачив чимало. Та Юрію все ще бракує впевненості у собі. От і в першому турі нового чемпіонату в матчі з киянами він закинув аж сім м’ячів. Це добре, але хочеться в нього запитати, а де був його бомбардирський хист у грі проти «Слобожанця»? Пора вже йому ставати лідером команди, який не тільки може закрити в разі потреби «дірку», а й здатен у грі проти сильного суперника зробити потрібний результат. Роман Грищук та Віталій Свіщов грають на своєму рівні. Але могли б бути більш корисними команді, якби тренувалися на постійній основі. Однак перший навчається в серйозному вузі і до навчання ставиться з високою відповідальністю. Що ж до нашого капітана, то Віталій є депутатом і багато часу витрачає на вирішення питань життя нашого міста. Але ще раз наголошу, що до них обох претензій немає. Ну а Юрій Сова лише розпочинає грати на дорослому рівні. Наразі ми його використовуємо, як захисника. Почав він з того, що у двох перших іграх заробляв по три фоли і достроково припиняв грати. Але нічого, потроху освоюється і я думаю, що з нього вийде хороший ватерполіст. Головне, щоб серйозно ставився до роботи і не пропускав тренування.

– Найбільша конкуренція в «Динамо» серед рухливих нападників, як називають у водному поло середню ланку команди.

– Так, це наша головна ударна сила. У нас зараз вона укомплектована, як ніколи солідно. Практично на кожне місце є по два виконавця. Головне, є два шульги, тож ми можемо доволі різноманітно діяти при позиційному наступі. Щоправда, саме в цій ланці і найбільше новачків. До нас перейшли в цьому сезоні Владислав Бабаєнко і Максим Ратков, повернувся Дмитро Алєксєєв, почали залучати 16-річного Ярослава Кулікова. А ще ж є Олександр Дядюра… В цілому я їхніми діями в останньому турі залишився задоволений. Особливо мене потішив Бабаєнко, який у матчі із «Слобожанцем» закинув дуже важливі два м’ячі та й загалом саме в цій зустрічі почав показувати ту гру, яку ми від нього чекаємо. Це якраз те, чого ми не бачимо у діях Мамєтьєва. Але нам, аби розвивати і удосконалювати гру, знову ж таки бракує можливостей тренуватися на «великій» воді.

– А грою центральних нападників, яких у водному поло називають стовпами, ви задоволені?

– Влітку «Динамо» покинув головний наш стовп Юрій Бегень, який, як я вже казав, перейшов у польський чемпіонат. Тому зараз на цій позиції діє Сергій Грішин, якому допомагає 16-річний Орест Джура. І треба сказати, що поступово Орест додає в майстерності. Дані в нього є, тому за умови належного відношення він може в найближчі рік–два стати основним стовпом команди. Що ж до Грішина, то він уже ветеран, але наразі зі своїми функціями справляється. Хоча, звісно, хотілося б, аби його дії буди більш продуктивними. А ще на цій позиції при потребі може зіграти ще один старожил команди Віктор Момот. Він взагалі, в принципі, може закрити будь-яку позицію. Та й загалом Віктор – це не тільки наш універсал, а й справжній лідер команди, як на водному майданчику, так і за його межами.

– На останок, щоб ви побажали вболівальникам «Динамо» та й загалом усім шанувальникам ватерполо в Україні у Новому, 2017 році?

– Зрозуміло, що в першу чергу здоров’я, щастя і достатку. Звісно, зважаючи на ситуацію в Україні, миру та припинення військових дій на Сході, а також економічної і політичної стабільності в країні. Ну а стосовно водного поло, щоб піднімався його рівень в Україні, щоб було якомога більше команд і щоб кожна з них твердо стояла на ногах та прогресувала в ігровому плані і розвивалася інфраструктура кожного клубу. Бо чим сильнішими будуть наші клуби, тим цікавішим буде національний чемпіонат і тим швидше збірна України повернеться ні ті позиції, які вона займала в 90-ті роки минулого століття. А ми, між іншим, у 1996 році грали на Олімпіаді в Атланті. Тож хочу нам усім побажати знову побачити нашу національну команду серед учасників головних змагань людства.

За матеріалами http://dynamolviv.com.

<<<