Непрофільні види : Іван Боберський: виховання нового українця – основне завдання спорту

14 серпня 1873 року народився духовний батько українського спорту Іван Боберський. Людина, яка власним прикладом заохочувала наших співвітчизників до занять фізичною культурою та до національного відродження. Роботи, які залишив по собі професор Української Академічної гімназії продовжують залишатись і в наш час актуальними і гідними того аби їх вивчати.

Бо цього доброго, любительського, спорту, разом із його шляхетними гаслами та ідеями уже немає. Зрештою, останні Олімпійські ігри це наочно засвідчили. Сьогодні у спорті переважає жадоба до перемоги і без погляду на її спосіб та чин. Мають місця часті провокації з боку змагунів та підкупи суддів. А ще є наша, українська, мова зазнає постійних наруг з боку друзів і те тільки тих з-за дротів, а тих, хто «пише» для державні закони. Іван Боберський відстоював і вказував шлях до української державності у всіх можливих сферах. Був і залишається прикладом для людей спорту і патріотом нашої держави. Все відходить у вічність, але пам’ять залишається.

Заклик до праці над собою

Добре обізнаний з ідеями країн Західної Європи Боберський чудово розумів, що одним з найважливіших чинників у боротьбі за утвердження Української держави є виховання «нового українця». Шлях до цього лежить через постійну і кропітку працю над собою, гартування тіла й духу. Пропаганда цих ідей посідає чільне місце у житті та публіцистичній творчості професора. Щоб мати широкий доступ до аудиторії Боберський започаткував справу друкування спортивної преси та редагував спортивні сторінки деяких часописів, де друкував свої статті. Поза тим, займався перекладами спеціальної літератури про всілякі види спорту на українську мову та поступово вводив у спортивну термінологію український лексикон. Головним завданням обирав тему ширення сокільського руху.

Значення перших слів сокільського гасла «Все вперед, всі враз» пояснював у статті під тим же заголовком, що увійшла до збірки «Українське сокільство 1894-1939», яка вийшла у світ 1939 року. Перші два слова «Все вперед» взивають, щоб над собою постійно працювати, не лінуватись, не гаяти часу. Не відволікати роботи на пізніше, аби дбати і журитись про своє здоров’я, про свій ум і своє майно».

На жаль, серед галицьких громадян кінця 19 – го століття та й сьогодні є такі, на відміну від західних країн, де вкорінилися ідеї сокільства, панував дух інертності та зневіри у власні сили. Це влучно відзначив і піддав гострій критиці Боберський у статті: «Не згинати голови», де автор описує свою першу зустріч з чеськими соколами: «Вони цікавилися, чи українці мають своє товариство «Сокіл». Казали, що хочуть бачити, яку українці мають силу».

Висновок Боберського точний і безпощадний, як діагноз лікаря: «Вони нас не знають. Нам краще без сили. Ми любимо згинати голови на право або на ліво як плачуча верба над водою любимо заливатись сльозами, замість братися до діла і в нікого не просити ласки», - писав професор.

Останні слова – заклик до діла – червоною стрічкою проходить через усю творчість Боберського і стали змістом подальшого його життя.

Виховання почуття власної гідності

Ще одну важливу рису, притаманну соколам, прагнув прищепити Боберський українцям – почуття власної гідності. У статті «Дивитися спокійно в очі», описав історію одного селянського хлопця, який не дивлячись на те, що добре знав свою роботу, був не впевнений у собі, нерішучий і безпорадний. Однак після армійської служби повернувся додому іншою людиною – сильною та впевненою у собі. Здобута муштрою у війську важкою працею підготовка додала йому віри в себе «Щойно тепер стало зрозумілим, що він потрібен, бо має силу та сміливість схопити руками і викинути кожного, хто йому хоче завадити», – писав автор.

Основним засобом виховання Боберський справедливо вважав фізичну культуру. У статті «Вартість тілесного виховання» останнього номера газети «Сокільські вісти» з 1939 року порушив це питання: «Народи вважають руханку за один із способів, щоб підняти самовпевненість громадян і розбудити почуття народної чести і самопосвяти». Організовуючи спортивно-руханкові осередки керівник «Сокола» розумів, що… «руханка не є сама для себе цілею. Руханка є лише середником до виховання як найкращих громадян».

Іван Боберський чудово розумів, що впевнено і гідно почуває себе тільки людина сильна, – «Здоровий, сильний і відважний чоловік дає собі раду в світі: слабкий паде…» зазначав у статті «Гартована сталь», що була надрукована у «Сокільському календарці – 1938».

Біду українців професор вбачав у неорганізованості, невпевненості у своїх силах, слабкості тіла й духу про що написав у статті «Все вперед, всі враз!» - «Коли ми українці не зуміли боронити своє ми переконалися що всяке право рішиться силою. Такий закон природи».

Продовжуючи цю тему Боберський вказував, яким шляхом слід рухатись: «Треба невпинної праці, щирої злуки, завзятої боротьби, щоб світ признав нам право до сили» - продовжував у цій же статті.

Вкотре видатний професор-спортовець привертав увагу галичан–українців до сокільської ідеї. «Українське сокільство прагне виховати нове покоління, здисципліноване, підприємче, і завзяте, відповідальне за своє майбутнє, жертвенне і ревне у праці, викорінити бездушність, самолюбство» - пише Боберський у статті «Тільки той заслужив свободу і життя, що їх щодня здобуває собі», під час відвідин Львова у 1928 році, що увійшла до збірки «Українське сокільство 1894–1939».

Важливим осередком виховання молоді Іван Боберський вважав організацію «Пласт». Бо: «Тут молодь набирає досвіду і сили, щоби прийти на поміч кожному ближньому і в поміч», - писав у своїй статті до календаря «Вісти з Запорожа на 1914 рік», що вийшла у світ 1913 року. Перерахував основні обов’язки пластуна, а вкінці зазначив що: «Пластун повинен знати у всьому міру і межу».

Отож, друзі і нам нинішньому поколінню українців варто іноді замислитись, над тим, що і як робимо. А навіть усвідомити суть слів, які вимовляємо. Застановитися над своїми діями не страшно. Гірше, коли до цього допустимось…

Джерело: Олександр Паук, www.galsport.com

<<<