Що об’єднує борчиню Ірину Мерлені, фехтувальницю Яну Шемякіну, стрільця Мирослава Ігнатюка, лучників Дмитра Грачова, Маркіяна Івашка, веслувальника Василя Березу, легкоатлетів Андрія Скварука, Христину Стуй, футболістів Андрія Баля, Вадима Тищенка, Володимира Татарчука, гімнаста Богдана Макуца, ватерполіста Миколу Смирнова? Те, що ці видатні спортсмени-чемпіони та призери Олімпійських ігор, чемпіонатів світу і Європи – випускники Львівського училища фізичної культури. Ми назвали лише найкращих. А є ще багато колишніх учнів цього закладу, які також ставали лауреатами престижних міжнародних змагань, зокрема етапів Кубка світу.
- Наш заклад діє з 1971 року, - бере слово директор Львівського УФК Степан Родак – Загалом же в Україні функціонує 18 спеціальних навчальних закладів спортивного профілю. Вони були створені згідно з окремим положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів 1999 року. І відповідно до цього рішення можуть бути різні навчальні заклади, починаючи від загальноосвітніх шкіл олімпійського резерву, спортивних ліцеїв і закінчуючи училищами фізичної культури, які прирівнюються до вищих навчальних закладів першого рівня акредитації.
На мою думку, їх достатньо і фінансуються вони як за кошти Міністерства освіти і науки, так і з обласних та районних бюджетів. Відрадно, що вже впродовж багатьох років Львівське УФК перебуває серед лідерів, складаючи конкуренцію киянам та харків’янам, де навчається значно більше учнів.
Загалом я вважаю, що це найсучасніша і найбільш передова форма роботи з підготовки спортивних «зірок». Адже йдеться про постійну централізовану підготовку: діти розміщені за інтернатською системою, забезпечені харчуванням, що дозволяє тренуватися двічі на день без відриву від навчання. Так, ця система витратна, але вона дає вагомий результат.
- Скільки зараз юних шанувальників спорту навчається у Львівському УФК?
- В останні роки була тенденція до зростання контингенту – і нині у нас навчається 415 хлопців і дівчат. Серед них більше половини приїжджих, переважно з західних областей України, вони забезпечені гуртожитком. Ми докладаємо зусиль аби умови для проживання поліпшувалися. Зокрема, після недавнього капітального ремонту в гуртожитку створено блочну систему. Це я можу записати до свого активу, бо коли 1990 року став біля керма, то гуртожиток нагадував таку собі казарму, де в кожній з кімнат проживало 10-12 чоловік. А на першому поверсі є їдальня, де всі наші учні харчуються тричі на день.
Звичайно, зміни торкнулися й нашої спортивної бази. Зроблено реконструкцію залу боротьби, що на верхньому поверсі навчального корпусу, тепер тут можна займатися на трьох килимах. А 2006 року почала функціонувати стартова естакада для шанувальників санного спорту. Це спільний проект місцевих організацій та Міжнародної федерації санного спорту. Введення цієї споруди дозволяє вже з жовтня шліфувати тут майстерність як членам збірної України, так і найближчій зміні. Ще один спільний проект – приклад державно-приватного партнерства – облаштування футбольного поля розмірами 100 на 55 метрів із штучним покриттям. Після цього з’явилася можливість створення спортивно-навчального центру – академії футболу «Карпати», що перебуває на спільному утриманні училища й елітного ФК.
На жаль, ще одну, образно кажучи, «бородату» будову ніяк не вдається завершити, хоча робили вже дві спроби. Йдеться про комплекс для спортивних єдиноборств, де б знайшлося місце для залів боротьби, боксу, фехтування, силової підготовки, відновлювального центру. Причина гальмування одна – брак коштів. За нашими підрахунками, щоб увести цю споруду в дію, треба ще 10 мільйонів гривень. Також мною двічі робилися спроби добитися рішення про передачу деяких існуючих міських спортивних об’єктів, котрі були захаращені, на баланс училища. Маю на увазі так званий спорткомбінат і спорткомплекс «Трудові резерви», але з різних причин ці бази віддали іншим організаціям, хоча, переконаний, нам вони були потрібніші. Адже нині маємо 14 відділень, і розширюючи «географію», слід було забезпечити дітей належними умовами для тренувань. А вже в залежності від специфіки видів спорту й формувати навчальні класи.
- За винятком борців і футболістів, які забезпечені базою для тренувань безпосередньо на території училища, представники інших дисциплін змушені займатися на орендованих спорудах, розкиданих по місту. Як вирішуєте проблеми з проїздом?
- На жаль, з плином часу ті чотири автобуси виробництва Львівського заводу, які були у нас на балансі, вже не підлягають ремонту. То ж дітям доводиться добиратися до місця занять самотужки. Виняток зроблено лише для веслувальників, котрі готуються у передмісті Львова – в Наварії, і дістаються вони туди на єдиному мікроавтобусі, який ще на ходу. До речі, на оренду ми щороку витрачаємо понад мільйон гривень. То чи не краще спільними зусиллями акумулювати необхідні кошти і завершити зведення центру єдиноборств, тоді б не доводилося увесь час бути в приймах?
- Ви очолюєте училище з 1990 року, а до цього працювали директором спеціалізованої спортшколи з плавання №9. Із адаптацією на новому місці проблем не виникало?
- Ні. В мене ще був досвід роботи тренером з веслування у спортшколі №3, також працював тривалий час інструктором в облраді спорттовариства «Авангард» і облспорткомітеті. Отже, чимось здивувати мене вже було важко.
- А звідки залучаєте тренерські кадри, викладацький склад?
- Аналізуючи роботу наших провідних тренерів і радію за них: у ветеранів немовби відкрилося друге дихання! Мабуть, це дався взнаки отой мікроклімат доброзичливості, що панує в училищі. Тому й прогресують вихованці заслужених тренерів України Тетяни Образцової (стрільба з лука), Ярослава Дмитрасевича (футбол), Олега Сазонова (боротьба), Михайла Сташківа (легка атлетика). І що цікаво, коли з’являються вакансії, то ми намагаємося заповнювати їх з числа вихованців училища, котрі добре обізнані з життям закладу, усвідомлюють специфіку роботи.
Колишній наш випускник Ігор Дух уже встиг досягти помітних успіхів і на тренерській ниві, без нього складно уявити відділення боротьби. Задоволеніми й подружжям Поцюрків (веслування), Віктором Глібенком (боротьба), Юрієм Сидоровичем (водне поло), Андрієм Сапугою, Іваном Павлюхом, Романом Гнатівим (футбол)...
- Чи стежите ви за тим, як складається подальша доля випускників училища?
- Так. Ось уже більше 10 років поспіль проводимо 6 травня День училища, на який запрошуємо випускників і абітурієнтів. І обов'язкові в програмі свята є звіт кожного відділення про виконану роботу з показовими виступами провідних вихованців. Звичайно, під час обміну думками з батьками наших потенційних учнів не всі виявляють бажання, аби їхні сини й доньки обирали собі після закінчення училища спортивних фах. Ось чому ми докладаємо зусиль, щоб наші вчителі були високого рівня, а здобуті знання допомагали нашим випускникам вступати до університету імені Івана Франка, університету «Львівська політехніка», медичного університету.
Хоча не секрет, що завдяки давній співпраці з колективом Львівського університету фізичної культури (ректор - Євген Приступа) більшість наших вихованців продовжує навчання саме в цьому закладі. Це передусім віддача від підписаного договору про створення навчально-наукового комплексу з цим університетом. Згідно з нашою ініціативою випускники другого курсу училища мають можливість ставати студентами третього курсу цього відомого університету. Створюється таким чином безперервна система підготовки спортсменів високого класу.
- Про це, будь ласка, розкажіть конкретніше.
- Ми першими в Україні пройшли відповідну акредитацію в Міністерстві освіти і науки. І після закінчення програми загальноосвітньої школи в стінах училища найкращі вихованці потім ще навчаються у нас три роки, аби одержати диплом випускника вищого навчального закладу першого рівня. Проте, коли відверто, то ці випускники на ринку праці себе не знаходили. Аби виправити становище, запровадили уніфіковані програми училища і університету фізичної культури перших двох років навчання у виші. Те, що студенти опановують на перших двох курсах, у нас проходить трирічну апробацію, і тому в підсумку передислокація наших найкращих випускників в університет проходить плавно, без якихось застережень. Зокрема, олімпійська чемпіонка Яна Шемякіна у нас вчилася сім років, а вже потім набиралася досвіду в школі вищої спортивної майстерності та в університеті фізичної культури.
- Серед 15 відділень, що функціонують в училищі, три представляють ігрові види. Як їхні представники співпрацюють з місцевими командами майстрів?
- У нас підписаний договір про співпрацю з ФК «Карпати», такий собі приклад державно-приватного партнерства. Ми тішимося здобутками, адже щороку готуємо кандидатів до збірної України різного віку, складаємо гідну конкуренцію таким відомим центрам підготовки, як «Динамо» (Київ) та «Шахтар» (Донецьк).
Відділення водного поло свого часу створювалося під команду майстрів львівського «Динамо», яка була на видноті ще в чемпіонатах Союзу. На жаль, в останні роки інтерес до водного поло в Україні чомусь зник, і копітка праця наших тренерів не приносить відчутних дивідендів, хоча вони й готують кваліфікованих виконавців. Залишається сподіватися, що після того, як опіку над «Динамо» взяли відомі меценати Григорій Козловський та Олександр Свищов, ситуація зміниться на краще.
Схожа ситуація й з гандбольним відділенням. За п'ять років його існування тренер Василь Козар зумів пройти зі своїми підопічними шлях від переможців юнацьких змагань до виступів за «Галичанку», яка реально претендує на завоювання золотих нагород чемпіонату України. І цей прогрес міг би бути ще відчутнішим, якби кілька років тому колишні власники «Галичанки» не відмовилися від неї. І тепер львівські гандболістки, як то кажуть, перебиваються з хліба на воду.
- Чи актуальне питання з розширення відділень?
- Так. Уже другий рік ведуться розмови про відкриття відділення хокею. Але стримує те, що у Львові немає льодового майданчика. Зрештою, будемо відвертими, в плані розширення наше училище себе вичерпало. Бо немає зайвих класних кімнат, місць у гуртожитку, є проблеми з тренувальною базою. Ось чому зміни можливі тільки в межах наявного контингенту. Адже всі види приносять гідні результати! Ось чому більше треба реалізовувати ще не використані резерви для функціонування вже наявних відділень. І в цьому ми маємо підтримку начальника обласного управління фізичної культури та спорту Юрія Майбороди.
- Ви говорили, що Львівське училище перебуває серед найкращих в Україні. Рейтинг навчальному закладу створюють вихованці...
- Я вважаю, що до проведення рейтингів слід підходити виважено. Поки що в їхній основі така собі гонитва за збиранням очок на різноманітних змаганнях. На моє переконання, слід звертати увагу передусім на підготовлених збірників - яких вершин досягають не тільки безпосередньо учні училищ фізкультури, а й їх випускники.
Цього чомусь не враховують. Зокрема, на минулорічній Олімпіаді в Лондоні виступало 17 наших випускників: «золото» завоювала фехтувальниця Яна Шемякіна, «бронзу» - легкоатлетка Христина Стуй. Ще дві наші вихованки ставали призерками в складі збірних Азербайджану (борчиня Марія Стадник) та Італії (гімнастка Анжеліка Савраюк).
Ми розуміємо, що не маємо права зупинятися на досягнутому, тому й намагаємося працювати творчо. Спілкуємося не тільки з колегами з інших училищ України, а тісно співпрацюємо з школою спортивної майстерності польського Кракова, клубами з Словаччини, Угорщини, Австрії. Вчитися ніколи не пізно.
- Давно хотів вас запитати, чому вже кілька років не проводиться вечір-номінація, де відзначали найкращих спортсменів училища, випускників, що було вагомою подією для всього Львова.
На жаль, через брак коштів. Можливо, й ми погано шукаємо меценатів. Все сподіваємося на краще. Тим паче, що кожен організований нами захід сприяє популяризації альма-матер.
Джерело: Василь Михайлов, «Олімпійська арена»