Непрофільні види : Степан Родак: «Екстенсивний шлях розвитку українського спорту себе вичерпав»

18 жовтня 2012р. у м.Києві в Українському домі відбувся ІІІ спортивний конгрес України, присвячений проведенню в Україні Року спорту та здорового способу життя і 60 річчю участі українських спортсменів в Іграх олімпіад, участь у якому взяв директор Львівського училища фізичної культури, заслужений працівник фізичної культури і спорту України Степан Родак.

Ми попросили Степана Михайловича поділитися враженнями від конгресу.

Враження не найкращі, тому що жодних доленосних рішень на ньому прийнято не було. Це по-перше. По-друге, ніяких рецептів, як вижити в нелегких умовах сьогоднішніх економічних реалій запропоновано не було. «Порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих», - така думка побутувала в кулуарах конгресу.

Конгрес, на загал, пройшов дещо заорганізовано. Відкритої живої дискусії на ньому не було. Очільники, в основному, оперували статистичними цифрами, оратори з «низів» скаржилися на тяжку долю, занедбані спортспоруди, важкий стан дитячо-юнацьких спортивних шкіл, низькі зарплати тренерів і т.п.

Конгрес відкривав Президент України Віктор Янукович. І два, можливо, позитивні меседжі, які прозвучали з вуст Глави держави, це прийняття закону про меценатство у спорті та створення самостійного центрального органу управління фізичною культурою і спортом.

Була прийнята резолюція конгресу, у якій червоною ниткою пройшли звертання до Президента України, Верховної Ради та Уряду про прийняття певних рішень в галузі фізичної культури і спорту. Зокрема, необхідність затвердження загальнодержавної програми розвитку фізичної культури і спорту на найближчу п’ятирічку, будівництво у регіонах спортивних комплексів, створення спортивного каналу, проведення державної спортивної лотереї, надання підтримки ДЮСШ і таке інше.

Але тут все знову впирається у гроші, яких у держави нема. Тому мені видається, що основним лейтмотивом такого заходу мало б бути питання про оптимізацію системи спорту в країні. Слід провести інвентаризацію усього спортивного господарства, провести аналіз фінансового ресурсу, що виділяється на спорт з усіх джерел, матеріальної бази і те, що не приносить користі, просто відсікти або перерозподілити. Найбільша наша проблема в тому, що ми дістали в спадок від соціалістичної системи господарювання екстенсивну модель організації галузі, коли грошей було досхочу, і цю модель штучно підтримуємо в умовах ринкової економіки уже впродовж 20 років.

Друге. Виходячи з сьогоднішніх економічних реалій, треба визначити пріорітети. Одним з таких загальнодержавних пріоритетів, я б вважав вдосконалення роботи спеціалізованих навчальних спортивних закладів і запровадження електронного реєстру перспективних спортсменів з резервного спорту з тим, щоб прослідкувати їхню спортивну кар’єру.

Треба стимулювати розвиток масового шкільного спорту як фундаменту для спорту високих досягнень. До речі, це записано у Стратегії формування сучасної системи олімпійської підготовки до 2020р., прийнятій на попередньому конгресі і затвердженій Кабінетом Міністрів України.

Слід на якісно новий рівень ставити роботу спортивних федерацій і вкладати в їхню роботу якісно новий зміст, адже федерації – це, в першу чергу, професійні об’єднання фахівців і любителів того чи іншого виду спорту. Федерації повинні отримувати сталу фінансову підтримку від держави і місцевих органів влади. В свою чергу, федерації мають опиратись на мережу спортивних клубів, які також повинні підтримуватись органами влади. Тоді це вкупі із запропонованим Президентом законом про меценатство у спорті може дати поштовх у розвитку самодіяльних засад фізичної культури і спорту. Такою є сьогодні і світова практика.

Розмову вела Наталія Васьо.

<<<