Футбол : 5 років без Левка Броварського

4 червня 2014р. минає п’ята річниця з того дня, як насушну землю полишив і перебрався у царство небесне Лев Броварський. Тож з цієї сумної дати подаю кілька штрихів до портрета майстра спорту СРСР і Заслуженого тренера України.

Футбольний романтик

Лев Броварський – унікальна і легендарна особистість в історії львівського футболу. Він ревно дорожив назвою клубу «Карпати», з яким досягав футбольних вершин гравцем і головним тренером «зелено-білої» команди. Про таких людей, як Броваський можна сміливо сказати багато доброго і почути чимало позитивних відгуків. Йому випала щаслива мить залишитись у футболі навіть тоді, коли пішов на заслужений вічний «відпочинок». Клуб «Карпати» навічно закріпив за ним майку з №6. Левко був неперевершеним майстром шкіряного м’яча, який самовіддано і надійно діяв у середній ланці та умів повести за собою товаришів на бій і забаву. Його доброзичливість та інтелігентність, як на полі так і поза межами футбольного прямокутника, стали зразком для наслідування. Попри усі випробування долі з обличчя Броварського не сходила завжди щира, але і непідкупна посмішка.

На трав’яному газоні

Успадкувавши від батька (Рудольф Броварський виступав на любительському рівні) футбольні гени, малий Левко у рік англійського чемпіонату світу 1966 р. ступив на футбольну авансцену в команді рідного міста — «Нафтовик» (Дрогобич), якою керував Берталан Вейг, яка виступала у касі «Б» серед команд-майстрів.

Через рік дев’ятнадцятирічний хлопчина став студентом Львівського інституту фізкультури. Виступаючи за вузівську команду, Броварський потрапив у поле зору Ернеста Юста — тодішнього тренера «Карпат», і з наступного року здібного хлопця з Дрогобича зараховано до головної команди Львова. З перших ігор (дебютний матч Броварського відбувся 8 квітня 1968 р. у Львові на «Дружбі» в матчі проти калінінградської «Балтики») Левко забронював за собою незмінне місце у складі «зелено-білих». Наступного року 20-річний півзахисник здобув разом із командою Кубок країни – найцінніший трофей львівського клубу. З 1973 до 1980 рр. Броварський – найстабільніший футболіст львівських «Карпат». Був вожаком «карпатівської отари» і носив капітанську пов’язку.

Броварського хотіли бачити у своїх лавах імениті клуби Союзу: московське ЦСКА та київське «Динамо», - але Левко настільки був просякнутий львівським та карпатівським духом, що не розглянув жодної пропозиції. Такими були патріотичні почуття до краю і команди, у якій він виріс до рівня футболіста збірної СРСР.

Завдяки зразковому відношенню до тренувань зумів уникнути серйозних травм та пошкоджень. Тому за 13 років у «зелено-білих» барвах правий півоборонець Лев Броварський, двигун і генератор командної гри, 418 рази у формі «Карпат» виходив на поле і встановив клубний рекорд за кількістю проведених матчів, який навічно записано за ним.

Цей півзахисник чудово бачив поле, умів передбачити хід розвитку атаки своєї команди і гравців суперника на кілька ходів уперед, володів диспетчерськими навиками, прийомом точного пасу і сильним ударом. Технічний і витривалий футболіст у середовищі уболівальників заслужив собі на титул «професора». Завжди відзначався надзвичайною працездатністю. Під час гри виконував великий обсяг дій. Тактично грамотний, Броварський був достойним партнером для гравців «Карпат» плеяди 60-70 - років: Турпака, Данильчука, Поточняка, Герега, Сирова, Булгакова, Кульчицького, Лихачова, Данилюка, Габовди.

Згадуючи про тріумфальний для «Карпат» 1969 рік пан Броварський зазначав: «Тоді на першому місці була повна самовіддача всіх футболістів на користь командній грі. Нам, до певної міри, щастило більше. Адже мінімально перемагаючи суперників, ми зуміли привезти до Львова кришталеву чашу СРСР. У львівському аеропорту нашу команду зустрічали здається усі мешканці нашого міста. То був один із найславніших днів!»

До збірної СРСР Броварський отримав запрошення від Валентина Ніколаєва, однак зіграв за команду країни Рад лише 1 матч. Сталося це 28 квітня 1971 р. у Софії. Півзахисник львівських «Карпат» вийшов на поле стадіону ім.Васіла Левського на 68 хв. замість Володимира Мунтяна у матчі проти Болгарії з Христо Бонєвим і Петаром Жековим. Після матчу головний тренер збірної і армієць у душі Олексій Пономарьов заявив Броварському: «Регулярно гратимеш у збірній за умови, якщо перейдеш в ЦСКА!». Однак Левко віддав перевагу Львову і залишився поза конкурсом збірної…

Броварському доводилось протистояти футболістам різних мастей і вишколів. Але найіменитішим супротивником став Джанні Рівера. 1976-го р. «Карпати» зустрічалися в Італії із «Міланом» і обидві зірки зійшлися на футбольному полі міста Модени. Матч завершився бойовою нічиєю — 1:1, а Броварський став одним із героїв матчу, бо не дав «розвернутися» у центрі поля кращому футболістові Європи 1969 року.

Не менш феноменальним був і 1979-й рік. «Карпати» на ура здобули путівку до вищої ліги, і велика заслуга у цьому успішному результаті найдосвідченішого футболіста команди - Лева Броварського, який у центрі поля зразково керував діями значно молодших колег. Працюючи на команду наш герой утверджувався як особистість і футболіст. У цьому його найбільша заслуга перед тренерами, партнерами і уболівальниками, які досі з захопленням розповідають і слухають про універсальну гру Броварського.

На тренерській лаві

Лев Рудольфович розпочав свою тренерську діяльність на посаді тренера-викладача у Львівському спортінтернаті (сьогодні Львівське училище фізичної культури) з молоддю 1968 р.н. Це завдяки йому та Ярославу Луцишину виховано Лужного, згодом Рудольфович «випустив» Мокрицького, Мущинку, Гараса, Сапугу і Павлюха. Стояв він біля керма любительської команди - самбірського «Спартака». Спільно із Валерієм Нєпомнящим керував камерунським футболом. Броварський відповідав за підготовку юнацьких та молодіжних команд. Керував ФК «ЛАЗ» та СКІФ, друголіговою дрогобицькою «Галичиною» і львівськими «Карпатами». До речі, «карпатівські» чиновники двічі запрошували Броварського на порятунок клубу і двічі «підставляли» йому ніжку при звільненні. Але він, Лев Рудольфович, зуба на нікого не точив і зла не тримає. Бо він – людина-професіонал, а таким дано значно більше розуміти, щоб прощати.

Однак, повертатися у великий футбол після карпатівських рандеву Броварському відхотілося. Бо власники багатьох команд безпідставно втручаються у роботу тренерів і тим самим приносять більше шкоди, аніж користі. Тож пан Броварський очолив Західний регіональний центр розвитку дитячо-юнацького футболу, і це тепер його радість і віддушина.

Про свою спортивну діяльність Лев Рудольфович відзивався коротко, але із шаною та повагою: «Я завжди прагнув залишатися людиною, якій притаманні доброта, чесність і порядність. Завдяки цьому здобув визнання і авторитет, який здобути надзвичайно важко, але втратити його можна швидко. Іноді навіть через одне необдумане слово…».

Автор: Олександр Паук, www.galsports.com

<<<