Футбол : Володимир Шаран: «Костильов звернув на мене увагу, коли я навчався у Львівському спортінтернаті»

Його не можна назвати футбольним пілігримом. У послужному списку вихованця Львівського училища фізичної культури Володимира Шарана значаться тільки п'ять клубів, хоча єдиний матч, зіграний за ФК «Львів», скоріше можна назвати епізодом...

Однак це не завадило нашому герою перетнутися на полі з багатьма світовими зірками.

Цікаво, що після переходу на тренерську роботу Шаран встиг попрацювати з уже двома командами, за які раніше виступав.

- Після того, як ви розпрощалися з кар'єрою футболіста, ким збиралися стати?

- Тренером. Оскільки ще коли я грав за юнацьку збірну Союзу, її рульовой Геннадій Костильов любив повторювати: «Все, що побачите цікавого на тренуваннях, обов'язково записуйте, а на дозвіллі не лінуйтеся аналізувати кожне заняття». Я так і робив. І мені справді було з кого брати приклад, адже я виступав під керівництвом таких авторитетних фахівців, як Борис Рассихін, Анатолій Пузач, Михайло Фоменко, Йожеф Сабо, Бернд Штанге, В'ячеслав Грозний, Мирон Маркевич, Роман Покора.

- А як ви опинилися в полі зору Костильова?

- Він звернув на мене увагу, ще коли я навчався у Львівському спорт-інтернаті і займався під керівництвом Ярослава Дмитрасевича. А відразу після випускного вечора мене, Забранськрго, Сича, Ковтанюка і Герасименка запросили в «Карпати». Тоді «зелено-біліе» виступали в другій союзній лізі, і, якщо відверто, я сильно переживав, чи зумію проявити себе серед дорослих майстрів. Тому дуже старався на тренуваннях, хоча не обійшлося і без щасливого збігу обставин: очолювавший львів'ян Борис Рассихін дізнався, що в день матчу з талліннським «Спортом» я буду святкувати повноліття, тому і зробив мені подарунок, довіривши місце в стартовому складі.

«Карпати» перемогли, та і я зіграв вдало, і з подальшим потраплянням в «основу» проблем не виникало. Це було важливо ще й тому, що Геннадій Костильов часто акцентував увагу на тому, що в юнацьку збірну викликатимуть тільки тих, хто має постійну ігрову практику.

- Саме завдяки виступам за юнацьку збірну Союзу ви завоювали визнання на міжнародній арені.

- Ви маєте рацію. Спочатку в Угорщині ми стали переможцями першості Європи, обігравши у фіналі в серії післяматчевих пенальті португальців, у яких виконував соло Фігу. До речі, в тому циклі я багато забивав, не промахнувся і у вирішальному поєдинку, пробиваючи з «точки». А на наступний рік завоювали вже бронзу світового юніорської першості. Каменем спотикання для нас у півфіналі стали бразильці на чолі з Роберто Карлосом.

- Ви тоді виступали в якому амплуа?

- Грав на позиції форварда, під нападниками, в півзахисті, а Михайло Фоменко в київському «Динамо» пробував мене навіть на лівому фланзі оборони. Втім, я був готовий діяти на будь-якій позиції, аби приносити користь своїй команді ...

- У «Карпатах» ви все ж надовго не затрималися, отримавши привабливу пропозицію від «Динамо».

- До мене також проявляли інтерес московський «Спартак», дніпропетровський «Дніпро», донецький «Шахтар», але наполегливіше всіх були кияни. Я володів інформацією, що на кількох поєдинках з моєю участю був присутній тренер динамівців Володимир Безсонов, а попередній контракт з «біло-синіми» я підписав у присутності Володимира Онищенка, який спеціально приїхав заради цього з Києва до Львова. Незабаром мене забезпечили трикімнатній квартирою в столиці України, автомобілем «Мерседес».

- А це правда, що «Динамо» заплатило за вас мільйон купонів і придбало для ФК «Карпати» гостродефіцитні тоді офісні меблі?

- Про меблів не знаю, але про мільйон - це правда. У ті роки це були великі гроші. А швидко адаптуватися в «Динамо» допомогло те, що шефство наді мною взяв земляк - Олег Лужний. Додали впевненості і слова головного тренера Анатолія Пузача, що у мене є всі шанси закріпитися в «основі».

- І вже через рік ви могли вписати своє ім'я в історію вітчизняного футболу, якби у вирішальному матчі взяли верх над «Таврією» і стали з «Динамо» переможцем першого чемпіонату незалежної України.

- Не сипте сіль на рани. Хоча в тому, що сталося, винні ми самі. Знали, що у динамівців у Львові буде потужна підтримка вболівальників, ось і порахували, що золото у нас вже в кишені. А кримчани прилетіли за кілька годин до початку поєдинку, складалося враження, що вони тільки що з пляжу, бо з'явилися на стадіоні в майках і шортах. І, може, саме ось ця розслабленість, поступово трансформувалася в позамежну стійкість, і допомогла підопічним Анатолія Заяєва відсвяткувати історичну вікторію. А нашому керманичу Анатолію Пузачу незабаром довелося піти у відставку, та й ми залишилися без серйозних преміальних.

- Схоже, з тієї невдачі в «Динамо» зробили правильні висновки, бо кияни надовго стали законодавцями футбольної моди в Україні. І у вашому активі теж є дві золоті медалі. Яка з них дорожча?

- Перша, бо вона була завойована в надмірному суперництві з «Дніпром», а оскільки ми стали ще й володарями Кубка країни, то зробили переможний дубль. Цей зліт дозволив мені зіграти в складі «Динамо» кілька пам'ятних матчів у розіграші Кубка чемпіонів.

- Однак у знаменитому протистоянні зі «Спартаком», коли кияни, програючи - 0:2, таки вирвали перемогу, вас на полі не виявилося...

- Як і кожен поважаючий себе футболіст, я дуже хотів зіграти в тому поєдинку, але тренери віддали перевагу Сергію Шматоваленку. А от у двох матчах з «Барселоною» взяти участь пощастило. Вже тоді каталонці діяли строго по точках, кожен знав, що робити в тій чи іншій ситуації. Мені довелося діяти проти Гвардіоли, і була можливість переконатися, який це великий гравець. За ним попросту неможливо було встигнути, бо Хосеп все майстерно виконував в один-два дотики ...

- Хто, на ваш погляд, в ті роки був заводилою в «Динамо»?

- Звичайно, Віктор Леоненко, з яким у мене склалися дружні стосунки. І хоча багатьом одноклубникам не подобалися постійні моралізаторство нашого бомбардира (як на полі, так і в побуті), але він дійсно міг забити в найпотрібніший момент.

- Однак «Динамо» так і не стало для вас своєю командою.

- З різних причин я втратив місце в «основі». На щастя, трапилась цікава пропозиція від «Дніпра». Принаймні, у фінансовому плані я опинився у виграші, до того ж отримав можливість пограти під керівництвом іноземного фахівця.

- І чим запам'яталося вам співпрацю з німцем Берндом Штанге?

- Європейський підхід. Штанге багато часу приділяв індивідуальним бесідам з підопічними, на заняттях завжди був ідеальний порядок, тренувалися в однаковій формі. До речі, кожен футболіст мав свій м'яч. І якщо він був брудним або як слід не накачаним, то штрафних санкцій було не уникнути. Саме тоді на заміській базі «Дніпра» вперше з'явилися пральні машини, гравці знали, що їх завжди чекає чиста, випрасування форма. Я не приховую, що в побутовому плані багато я запозичив у Штанге і взяв на озброєння, коли чотири роки тому очолив «Олександрію».

- Чи відповідає дійсності інформація про те, що саме за протекцією Штанге відразу кілька футболістів «Дніпра» працевлаштувалися в зарубіжних клубах?

- Було діло. Віктор Скрипник та Андрій Полунін виїхали в Німеччину, Олександр Паляниця до Австрії, Сергій Ковалець - до Голландії. Був близький до переходу в німецький «Санкт-Паулі» і я, але в підсумку щось не зрослося. І все ж що не робиться все на краще. Бо після відходу Штанге мені пощастило попрацювати з ще одним неординарним фахівцем - В'ячеславом Грозним. І я дуже вдячний «Дніпру», оскільки саме виступаючи за цей колектив, я оформив покер у матчі проти вірменського «Ширака» в Кубку УЄФА, моя гра не залишилася непоміченою тренерами національної команди України, і в 1995 році відбувся мій дебют у збірній у поєдинку з італійцями в рамках відбору чемпіонату Європи.

- Гравці не люблять повертатися в команди, за які раніше вже виступали. Для «Карпат» ви зробили виняток.

- Не зміг відмовити рульовому львів'ян Мирону Маркевичу. Та й тоді у Львові зібралися сильні виконавці, з деякими раніше доводилося виступати за «Динамо» і «Дніпро». І хоча в «Карпатах» мене переслідували травми, проте свою лепту в завоювання бронзових медалей я вніс. Прикро тільки, що на міжнародній арені не змогли пройти шведський «Хельсінгборг».

- Останньою вашою командою майстрів стала «Поліграфтехніка».

- Тоді в Олександрії під керівництвом Романа Покори виступала ціла група вихованців львівського футболу, які відрізнялися бійцівським характером, і колектив був міцним горішком в елітному дивізіоні. Коли ж в «Поліграфтехніці» виникли фінансові проблеми, то, треба віддати належне клубним босам, вони, принаймні, зі мною розрахувалися. В цілому ж я переконаний, що в якості гравця себе реалізував. Може, брак швидкості і перешкодила добитися більшого, але чужого місця у футболі я не займав.

- Хто запропонував вам зайнятися тренерською діяльністю?

- Олександр Косевич, який очолював у той час «Кривбас». Він і запросив стати біля керма «Кривбасу-2», що виступав у другому дивізіоні.

- У вас вже є досвід роботи в Прем'єр-лізі. Чому поки що більше розчарувань?

- Я з себе провини не знімаю. Зокрема в «Карпатах» мені потрібно було бути більш жорстким у відносинах з легіонерами, яким весь час щось не подобалося. Сьогодні я б діяв інакше. Хоча не можна сказати, що за той короткий період, що я знаходився біля керма «зелено-білих», я не приніс їм користі. Хоча б тому, що саме з моєї ініціативи «Карпати» купили у «Олександрії» Павла Ксьонза.

Джерело: www.galsports.com, за матеріалами сайту pressing.net.ua

<<<