Футбол : Юрій Шевчук: «У дев’ятому класі поїхав на перегляд і потрапив до училища фізкультури»

Вихованець Львівського училища фізичної культури (ЛУФК), воротар винниківського «Руху» Юрій Шевчук (на фото) – старожил одного з лідерів Другої ліги футбольного чемпіонату України. До «Руху» Юрій прийшов ще у 2012 році, після чого з винниківською командою виграв майже усі трофеї на аматорському рівні. Зважаючи на це, футболіст для себе чудово розумів, що рано чи пізно президент «Руху» Григорій Козловський переведе команду на професійний рівень. До винниківської команди «Шева» потрапив, пройшовши серйозну футбольну школу: грав і в Прем’єр-лізі України, грав і за кордоном. Про свою насичену футбольну та не футбольному кар’єру голкіпер розповів в інтерв’ю клубній прес-службі. У першій частині нашої розмови читайте про початки футбольної кар’єри Юрія Шевчука, а також про перші професійні клуби.

Юрію, традиційне запитання. Як і коли почав займатися футболом?

Усе стандартно: раніше не було такою великої кількості захоплень, як є зараз, тому ганяв м’яча з хлопцями на вулиці. Сам родом з Новоград-Волинського, тому саме в цьому місті потрапив у ДЮСШ, звідки переїхав уже до ЛУФК. У дев’ятому класі поїхав на перегляд і потрапив до училища. Клас у нас був хорошим: я, Максим Фещук, Володимир Федорів та інші відомі у майбутньому футболісти.

Як батьки сприйняли твій переїзд з Новоград-Волинського до Львова?

Я навіть у них нічого не питав, зібрав сумку і поїхав. Чесно кажучи, не був до кінця впевнений, що залишуся у Львові. А в училищі усе склалося. Вдалося порозуміти з Олегом Родіним і я зрозумів, що тут надовго. Щодо навчання, то вдома був відмінником, а училище закінчив уже з двома трійками. Розумів, що вчитися потрібно, але футбол був на першому місці.

Зважаючи на твій зріст у тебе, мабуть, і не було у дитинстві особливого вибору у своєму амплуа.

Можна і так сказати. Був високим, виділявся серед ровесників, тому на ворота поставили одразу. Ще у дворовому футболі, коли щось почав відбивати, хлопці одразу сказали, що я буду воротарем. Тоді були інші часи аніж зараз: ми багато часу проводили на вулиці, нас батьки не могли загнати додому. Тоді на футбольних майданчиках не було де яблуку впасти, а зараз навіть немає кому з дітей відгорнути сніг зі штучного майданчика…

Яким був період перебування в ЛУФК? Як тебе прийняли хлопці?

Усе було добре. Жив в одній кімнаті з Євгеном Шмаковим. У нас було чимало спільних інтересів, дружили з хлопцями. Хоч і на навчання не було так багато часу, але вчився добре. Найгірше у мене та у хлопців були справи з біології. В іншій школі з цього предмету я мав би п’ятірку, а в ЛУФК мав трійку (сміється).

Граючи у чемпіонаті ДЮФЛ, розумів для себе, що професійна кар’єра уже не за горами?

Ні. Тоді ніхто нічого не розумів. Більше уже для себе починав розуміти, коли підписав професійний контракт. Знав, що стати футболістом дуже важко, ставився з розуміння до того, що ними стають одиниці. Втім, робив усе можливе, щоб грати тільки у футбол.

Чи були складні періоди у підлітковому віці, коли хотів усе кинути і поїхати додому до батьків?

Ні. Дуже хотів грати у футбол. Постійно тренувався, в тому числі і додатково.

Після завершення училища ти грав за «Карпати-2» у першій лізі.

Був другим воротарем в команді. Тренерами туді були Дубровний та Поточняк. Потім була уже інша команда «Карпат-3», де тренерами були Беззуб’як, Вільчинський та Леськів.

Пригадую, тоді в цю команду потрапили чимало вихованців ЛУФК: Романюк, Петрівський, Паньків. Потравляв і на тренування з першою командою «Карпат», навіть літав з командою на збори. Чесно кажучи, була дуже велика конкуренція воротарів: Налєпа, Тлумак, Венчак, Стронціцький завершував кар’ єру, Паньків, Шуст. Можливо, якби повів себе по-іншому, я б залишився у першій команді «Карпат», але… У першій команді «Карпат» лише кілька разів в заявці на матчі.

Не хотів покинути «Карпати» через брак ігрової практики?

Мав контракт. «Карпати» - це був бренд, найкраща на той час команда у західному регіоні. Чекав, коли мені дадуть шанс. Ігрову практику я отримав у тернопільській «Ниві», коли поїхав з «Карпат» в оренду. Грав там півроку, де отримав лише одну зарплату. Коли приїхав до «Карпат», то сказав про свою фінансову ситуацію у «Ниві». «Карпати» частину грошей мені компенсували і віддали документи. Такий поворот подій, чесно кажучи, був не найгіршим. Пригадую в тернопільській «Ниві» свою кар’єру завершував Любомир Вовчук, грав Тарас Дурай і також мої майбутні одноклубники у винниківському «Русі» Віктор Поліванов і Микола Грешта.

Як у тебе виник варіант у Словаччину?

Через знайомого. Поїхав у Словаччину, зіграв один виставковий матч, у якому вдалося себе проявити. Після гри підійшов тренер команди з першої ліги і запропонував контракт. В цій команді я грав рік, після чого перейшов в команду з другої ліги, яка ставила завдання вийти у першу (ФК «Бодва»).

Як відбувався процес адаптації у Словаччині?

Спочатку мав проблеми з мовою. У цій команді я був одним українцем, тому доводилося розуміти словаків. Мову вивчив за 3-4 місяці. Словацька мова не виявилася такою складною. У побуті проблем не було: клуб знімав квартиру, проблем з харчуванням також не було.

Будучи на контракті з «Бодвою», ти отримав запрошення в ФК «Львів».

Завдяки Олександру Войтюку мав розмову зі Степаном Юрчишиним, який на той час тренував ФК «Львів». З командою тренувався, але ФК «Львів» не поспішав мене заявляти на чемпіонат. Та й не просто це було робити, оскільки мої документи були у Словаччині. З цим і були проблеми, оскільки словаки не хотіли віддавати документи, хотіли, щоб я до них повернувся. Компроміс знайти вдалося, коли я поїхав до Словаччини. На той час ФК «Львів» уже мав двох воротарів - Мар’яна Марущака та Андрія Радя. Пригадую, тоді Радь травмувався і у кубковому матчі з алчевською «Сталлю» я потрапив до заявки на матч. У дебютній грі я уже вийшов грати, оскільки Марущак у цьому матчі отримав червону картку. Ми хоч і програли з рахунком 0:2, я зіграв непогано. У гру ввійшов при рахунку 1:0 на користь «Сталі». Тоді тренерами ФК «Львів» були Сергій Ковалець та Юрій Беньо.

Яким був дебют у Прем’єр-лізі?

Чесно кажучи, уже не хочеться розказувати про той матч з «Динамо» (сміється). Тоді відбив пенальті від Олександра Алієва, але ФК «Львів» програв «Динамо» з рахунком 0:1. За киян тоді забив Бадр ель Каддурі. Цей матч я провів непогано. Був радий, що дебютував у Прем’єр-лізі, але в той час був розчарований поразкою своєї команди.

У цьому сезоні в основі ФК «Львів» ти провів небагато матчів.

Так, в основному грав за дублюючий склад команди. Марущак був старшим за мене, досвідченішим, тому перевага в основі команди надавалася йому.

За матеріалами http://fcruh.com.

<<<