46 років1971 - 2017
ГоловнаКонтактиКарта СайтуEnglish

Футбол : Степан Струк: «Ще коли вчився в ЛУФК, то мені завжди подобались тренування в залі»


    Вихованець відділення футболу Львівського училища фізичної культури Степан Струк (вип.2001р.) після закінчення училища знайшов себе у футзалі. У складі Львівської футзальної команди «Енергія» Степан (на фото) став чемпіоном екстра-ліги, безліч разів здобував срібні та бронзові медалі і неодноразово був володарем Кубка України з футзалу. Окрім того, має у своєму активі близько двадцяти виступів у складі національної Збірної України з футзалу. Був у кар’єрі Степана також вояж до Білорусі. Зараз успішний сім’янин, має за плечима майже триста матчів у Вищій лізі України з футзалу, а також планує здобувати тренерську ліцензію. Про свою солідну спортивну кар’єру Степан Струк охоче погодився розповісти в інтерв’ю нашому сайту.
 
Ігрова кар’єра:
2005-2008  Кардинал (Львів)
2008-2015  Енергія (Львів)
2015/16       ВРЗ (Гомель, Білорусь)
2016-           Енергія (Львів)
– Розпочнемо, мабуть, з малого… З малого Степанка Струка. Як минали Ваші дитячі роки?
– Не можу сказати, що дитинство було особливим. Виріс у Львові, в районі Левандівки. Непогано вчився. У п’ятому класі, пригадую, поглиблено вивчав математику. Грав у дворі з хлопцями у футбол.

– Спортивну кар’єру розпочинали у футболі. Хто Вас туди привів?
Коли мені були 9 років, брат привів мене до футбольної секції на Левандівці. Пішов, спробував, сподобалось. Згодом вступив до ЛУФК. Про те, що хочу серйозно займатись футболом, вирішив після 8 класу.

– На початку Вашої спортивної біографії фігурують виступи за професійний ФК «Техно-Центр» з Рогатина.
– Так, з «Техно-Центром» грав у Другій лізі України. Виступав, здебільшого, на позиції правого захисника. Перейшов туди за пропозицією від свого колишнього тренера, з яким свого часу працювали у ФК «Яворів», що виступав у чемпіонаті Львівської області. Багато матчів, до слова, провів у першості Львівщини.

– Як взагалі з’явився варіант з перекваліфікацією у футзаліста?
– Взимку, по суті, футболу немає, а тренуватись і підтримувати форму треба було завжди. От я і підтримував, виступаючи за Левандівку на зимовому чемпіонаті міста з футзалу. Мені це подобалось. Чесно кажучи, ще навіть коли вчився в ЛУФК, то мені завжди подобались тренування в залі. Втім, тоді футзал ще не був розвинутий до такого рівня, щоб піти десь професійно грати одразу ж після закінчення школи чи університету. Доводилось грати у чемпіонаті міста.
І от після одного з таких матчів до мене підійшов Володимир Валявка (президент тоді ще львівського «Кардинала») і Роман Свищ (тренер команди) та запропонували грати за цю команду. «Техно-Центр» згодом розпався, тому остаточно вирішив займатись футзалом. Спочатку з «Кардиналом» грали на місто, а потім заявились у Другу лігу України. Так незабаром дійшли і до Вищої ліги.

– Важко було перелаштуватись? Все-таки і покриття у залі не те, і повітря більш стиснене…
– З футболу, на мою думку, перейти до футзалу важче, аніж навпаки. Ну але це вже як кому. Мені, наприклад, подобалось грати у футзал, тому й швидко адаптувався. Потім почав непоганими темпами розвиватись, було цікаво.
– Після «Кардинала» вперше перейшли до «Енергії». За яких умов це взагалі сталося?
– Коли «Кардинал» вийшов до Вищої ліги у сезоні 2007/08, тоді, окрім нас, у найпрестижнішому футзальному дивізіоні України виступали ще три львівські команди: «ТВД», «Тайм» та «Енергія». На відміну від усіх цих команд, «Енергія» завжди боролась лише за найвищі сходинки п’єдесталу. Про потрапляння до складу «енергетиків» свого часу я міг лише мріяти. Тоді, до слова, в них був неймовірно сильний колектив, хороший тренер.
Втім, у сезоні 2007/08 я себе добре зарекомендував, виступаючи за «Кардинал», бо хоч і захисник, але тоді забив впродовж чемпіонату 15 чи 19 голів і став найкращим бомбардиром команди. Попри те, «Кардинал» завершив чемпіонат у нижній частині турнірної таблиці, після завершення сезону до мене зателефонував Володимир Фелишин і запитав чи не хочу спробувати свої сили в «Енергії». Я був не проти, але зазначив, щоб переговорили з президентом «Кардинала» Володимиром Валявкою. Коли керівники обох команд домовились, я підписав контракт з «Енергією».
 
– Які емоції переповнювали Вас у момент переходу до «Енергії»?
– Чесно? Коли зателефонував Володимир Фелишин, то я дуже здивувався. Дуже зрадів, адже мені було приємно отримати таку пропозицію. Не приховую того, що грати в «Енергії» було моєю давньою мрією.
– Після вдалого сезону за «Кардинал» чи були інші пропозиції продовження кар’єри?
– Так, був варіант продовжити свою кар’єру в азербайджанському «Аразі». Ця пропозиція з’явилася навіть швидше, аніж від «енергетиків». Після того сезону ми з Сергієм Вацяком влітку полетіли до Азербайджану, щоправда на перегляд. Там потренувались тиждень. Спочатку нам відмовили , а потім, коли ми вже вилітали з аеропорту, то зателефонували і сказали, що нібито погоджуються на наші умови і хочуть, щоб ми залишились. Ми полетіли додому, мали ще зв’язуватись з керівниками цього клубу, але в мене з’явилася можливість пограти в «Енергії» і варіант за «Аразом», зрозуміло ж, відпав.
– Починаючи з сезону 2008/09 Ви захищали кольори «енергетиків», здобули чимало нагород. Втім, сезон 2015/16 провели у білоруському «ВРЗ». Хотілось скуштувати «легіонерського хліба»?
– Завершився сезон, завершилися контракти. В «Енергії» міг залишатись, така можливість була, але до мене зателефонував агент і запропонував варіант поїхати до Польщі. В принципі, був не проти, адже хотілось спробувати себе в якомусь іншому чемпіонаті. Що цікаво, мав запрошення, однак не відкрили візи. Й досі не знаю чому (сміється).
Втім, я агенту казав, що хотів би, наприклад, поїхати до Білорусі. Якщо варіант більш-менш нормальний, то краще до Білорусі, аніж до Польщі. Консул не відкрив візу, я вийшов, зателефонував до агента і кажу: «мені візу не відкрили». А він відповів, що вже й не треба. Сказав, що є варіант з гомельським ВРЗ. Поговорили, умови мені сподобались, я погодився і поїхав туди. Думав, що вже в команді, а як виявилось, то я приїхав, і вони ще мене переглядали. Один один день потренувався, а  на другий день ми грали товариську гру. Після цього поєдинку тренер білорусів підійшов до мене і сказав, що я їм підходжу.
– Степане, а як взагалі оціните рівень чемпіонату Білорусі? Зараз туди їдуть чимало українських гравців. Чи він сильніший, ніж українська Екстра-ліга чи, можливо, фінансові умови відіграють найважливішу роль? 
– Білоруський чемпіонат не є сильніший від українського. Не будемо далеко ходити… Минулого тижня от грав «Продексім» з білоруською «Століцою». Порівнювались чемпіони України і Білорусі. Наші хлопці виграли. Білоруський і український – приблизно рівні чемпіонати. Колись, звичайно, український чемпіонат був у декілька разів сильнішим, але у зв’язку з теперішньою нестабільною ситуацією в нашій державі, в зв’язку з війною на Донбасі, українські футзальні команди стали більшу увагу звертати на молодь, а досвідчені гравці стали їздити до інших країн. У Білорусі завдяки тому, що приїхали українські легіонери, чемпіонат виріс. Там цікава першість. Участь у чемпіонаті беруть 16 клубів і є система плей-офф.
– Чому ж в Гомелі не залишились? Чи були такі варіанти взагалі?
– Після того, як ми з «ВРЗ» завершили сезон на четвертому місці, керівництво було задоволене. Керівники команди хотіли, щоб я залишався. Натомість «Енергія», ставши чемпіоном, запропонувала повернутись назад. Зважаючи на те, що я в Гомелі був один, сім’я моя була у Львові, то було непросто. У Гомелі подобалось все: і команда, і колектив, місто хороше, у побуті зручно. Але погано, що сім’я – далеко. Весь час говорити по Скайпу вже набридало. Рік без сім’ї – важко. І от Володимир  Фелишин зателефонував до мене і запропонував повернутись до рідного Львова. Я погодився  знову ж таки через сім’ю. А тут ще й була можливість виступити за «Енергію» у Кубку УЄФА, де завжди мріяв пограти…
– Наразі Ви є діючим гравцем львівської «Енергії» і продовжуєте виступати з нею в українській Екстра-лізі. У період літньої відпустки Ви, як і багато партнерів по команді, підтримуючи спортивну форму, граєте за різні аматорські команди в обласному чемпіонаті. Особисто Ви найчастіше грали за «Бастіон», який зараз виступає у Гранд-лізі Львова. Як оціните рівень обласних змагань з футзалу, зокрема Гранд-ліги Львова? 
– Досить хороший рівень. Усі команди демонструють непогану гру. Вкладаються солідні фінанси, клуби запрошують досвідчених виконавців… Однак не варто перебільшувати рівень цього чемпіонату. Який би досвідчений не був гравець, але йому треба підтримувати форму, постійно тренуватись.

– Чи можна львівську Гранд-лігу порівняти з першої лігою України? 
– Наведу приклад… Нещодавно грав за другу команду «Енергії» у Першій лізі проти франківського «Епіцентру». Ніби нічого особливого в іванофранківців, але вони тренуються кожен день, багато бігають. А друга команда «Енергії» проводить тренування не регулярно. Зважаючи на це, нам було непросто. Я, звичайно ж, буду тільки «за», якщо більше команд зі Львова буде і в Першій, і в Другій лізі. Хочу, щоб український футзал, а особливо львівський, повернулися на той високий рівень, що був колись. Сподіваюся, що з Гранд-ліги Львова якомога більше команд вийде на високий рівень.

– Степане, Ви зазначали, що важко було рік без рідних в Білорусі. А як взагалі Ваша сім’я оцінює те, чим Ви займаєтесь?
– Уже звикли до постійних відряджень. З дружиною познайомились ще в інституті, вона знала, що займаюсь футболом. Щоправда, тоді я ще не виступав за серйозні клуби. Грав на місто у футзал, на область - у футбол. Дружина приходять на мої ігри з донечкою. Син народився згодом, теж побуцати м’яча любить. Зараз також займається футболом, щоправда, ще маленький.
– Недаремно кажуть, що команда – друга родина. А в родині, своєю чергою, завжди знайдеться місце жартам та веселощам. Який от вам кумедний випадок найбільше запам’ятався за Вашу солідну кар’єру? Чи були такі випадки взагалі?
– Звичайно ж, були. У команді без розіграшів та жартів взагалі не обійтись (сміється). По суті, кожного дня сміємось. Але щоб виділити щось… Навіть не скажу. Знаєте, коли таких випадків безліч і трапляються вони кожного дня, то важко щось виокремити. Приколи, «підколи», жарти – це все неодмінні супутники гри в команді та хорошої атмосфери в колективі.

– 12 грудня Вам виповнюється 33 роки. Ви ще не задумувались над завершенням ігрової кар’єри? Які взагалі подальші плани?
– Хотілося б у майбутньому, безперечно, залишитись у спорті. Все своє життя вже займаюсь футзалом, на початках – футболом. Можливо, залишусь тренувати, можливо, щось інше буду виконувати, але, тим не менш, хочу залишитись при команді. Наразі, на щастя, травми не докучають і поки є можливість, то звичайно ж, ще хочеться пограти… Якщо скажуть, що вже «не той» чи не підходжу, то треба буде йти геть (сміється). Я вже думав, в принципі, на курси, можливо, тренерські йти, але поки ще граю.
– Наостанок хочеться почути від Вас якесь, так би мовити, напутнє слово, починаючим футзалістам. Гадаю, що поради від майстра спорту України та екс-збірника національної команди будуть їм цікаві та корисні.
– Перш за все, бережіть здоров’я. Футзал – фізично виснажливий вид спорту, можливі травми, різноманітні ушкодження. По-друге, для досягнення мети, молодим завжди потрібно важко працювати. У такому чемпіонаті як зараз у нас, молодим виписують багато авансів, дають багато шансів.
Головне – працювати. Колись, щоб потрапити до «Енергії», було дуже важко… Потрапити – одна справа, але, щоб закріпитись там, треба було грати… Раніше було багато досвідчених гравців, легіонерів, а зараз перед молоддю дорога відкрита. Якщо молоді гравці будуть багато працювати над собою, тренуватися та слухати порад тренера, все у них неодмінно вийде.
 
Автор Володимир Дидик, за матеріалами  futsalua.org.
Контакти
Адреса:

м. Львів, вул. Кн. Ольги,1
тел: (032) 238 27 92
факс: 238 27 93

Директор:

Родак Степан Михайлович,

Заслужений працівник фізичної культури і спорту, відмінник освіти



Футбол

Футбол

Степан Струк: «Ще коли вчився в ЛУФК, то мені завжди подобались тренування в залі»Хлань, Данилюк і Харжевський – претенденти на найкращих юних футболістів УкраїниПрем’єрний гол Артема Хоцяновського у українській прем’єр-лізіВолодимир Сениця дебютував в основі «Карпат»Осінню частину чемпіонату України футболісти ЛУФК завершили серед лідерівГуцуляк Англію не осиливСлива, Куртяк і Харжевський заграють з ДанієюУ грі з мукачівцями Раделицький відзначився покеромНелегкі перемоги футболістів ЛУФК над ужгородською СДЮШОРУ дербі з ФК «Львовом» сильнішими були футболісти ЛУФКПеремоги над «Буковиною» поправили турнірне становище команд ЛУФКУ груповому турнірі Євро-2018 відзначився Данило СіканУ грі з «Волинню» Раделицький відзначився покеромФутболісти ЛУФК кваліфікуються до фіналу «Кубка майбутніх талантів»Ременюк і Веремієнко кваліфікувались до еліт-раунду Євро-2018