Фехтування : Анфіса Почкалова: «Я так щиро хотіла перемогти, що, мабуть, Боженька почув мене»

Як ми вже повідомляли, на стартовому етапі Кубка світу з фехтування на шпагах у італійському Леньяно вихованка Львівського училища фізичної культури Анфіса Почкалова (на фото) святкувала перемогу.

Після тріумфу на чемпіонаті світу з фехтування-2009, де 19-річна Анфіса Почкалова стала однією з наймолодших призерок світових першостей серед шпажисток, наступними роками зійти на п’єдестал пошани львів’янці не вдавалося. В олімпійському Лондоні Анфісі довірили змагатися лише у командних змаганнях. Але важкі травми й невдачі не зупинили підопічну Андрія Орликовського. І ось минулими вихідними чорна смуга для Анфіси закінчилася. На першому у новому сезоні етапі Кубка світу в італійському Леньяно Почкалова перемогла.

- Кілька років у мене був відчутний спад, - визнала Анфіса Почкалова. - Але я не опускала рук і так щиро хотіла перемогти, що, мабуть, Боженька почув мене. І ось у Леньяно вирішив допомогти.

Мої попередні поразки — радше з галузі психології. Коли програєш раз, на наступних змаганнях хочеться відігратися. Коли завершуєш усі змагання ще на ранніх стадіях рік, два і три, стає доволі складно переконати себе, що ти у спорті здатна зробити більше... Мені відверто бракувало упевненості Яни Шемякіної. Вона, навіть коли поступається, абсолютно точно знає, що сильна. І це притягує наступні перемоги.

- Хто, в такому випадку, допоміг вам повірити у себе?

- Намагалася розібратися у собі самостійно, та у мене не виходило. А бажана допомога збоку так і не надходила... Покривлю душею, якщо скажу, що Андрій Вікторович (Орликовський — О. С.) не помічав мене. Однак у нього багато учениць. І тренер не може весь свій час приділяти мені... Утім, за свою перемогу і власне перетворення дякую саме тренерам, які запропонували мені змінити тактику і деякі технічні нюанси. Я стала вище тримати озброєну руку, і тепер суперницям дедалі важче “ловити” мене контратаками у плече. По-іншому почала ставитися і до фізичної роботи: відмовилася від тренування наосліп з величезними обсягами навантажень, через що донедавна була постійно травмованою.

- Який поєдинок цього кубкового етапу виявився для вас найскладнішим?

- З киянкою Оленою Кривицькою. На внутрішніх змаганнях я зазвичай поступаюся їй, а на останньому старті програла просто з розгромним рахунком. У мене складається враження, що тренер киянок готує своїх підопічних спеціально під нас. Та цього разу мені вдалося тактично правильно побудувати двобій і перемогти (15:13). Просто Олена ще не звикла до моєї нової тактики і не була готовою до такого розвитку подій (сміється). З кореянкою Інь Йон Чой друга половина поєдинку складалася не на мою користь: я почала поступатися їй у дистанційній грі. Але все ж зуміла залишити перевагу за собою (15:14).

- У наступному поєдинку ви взяли гору над естонкою Катріне Легіс, яка перед тим перемогла Яну Шемякіну...

- Ми з Яною завжди підказуємо одна одній. Перед цим двобоєм вона розповіла, що естонці вдавалося найкраще. Тими атаками, перед якими не встояла Яна, Катріне попсувала нерви і мені. Вона дуже висока, десь під 1,85 м. Тож, попри те, що естонка не може похвалитися швидкістю, її затяжні атаки просто змітають суперниць з доріжки. Та мені вдалося перехитрити її: я вдавала, наче провалююсь в атаці, суперниця вилітала в свою атаку, а я спокійно вставляла шпагу у контратаці. Зовсім іншим був поєдинок проти Брітти Хайдеманн. Перші три хвилини вона практично нічого не робила, очікуючи, що моє нетерпіння принесе мене на зручну для неї дистанцію. Та цього не сталося, я протрималася. У другій трихвилинці уже не витримала Брітта і сама побігла на мене. Але відчувалося, що робити це їй уже важко. Німкеня просто задихалася і намагалася щоразу взяти хоч невеличку паузу для перепочинку — поправляла клинок, зав’язувала шнурівки... Я перемогла її завдяки кращій фізичній готовності (7:6).

А от перемогою над Аною Бранзою можна пишатися. Румунка завжди чітко знає, як фехтуватиме з тією чи іншою суперницею. І мало того, що усіх переграє тактично, та ще й робить це напрочуд красиво. Початок двобою був виключно за Бранзою: що б я не робила, завжди горів один її “ліхтар”. Ключовою у цьому поєдинку стала проста фраза мого тренера: “Вмикай швидкість”. Ну я й увімкнула... Запропонувала їй такий темп, до якого румунка була не готова (13:12).

Автор Олена Садовник, джерело www.wz.lviv.ua

<<<