Лідерка жіночої української шпаги, вихованка Львівського училища фізичної культури Яна Шемякіна розповідає про бронзовий успіх своєї команди на чемпіонаті світу-2015, власні невдачі у Москві та як приймали українських спортсменів росіяни. А також про особисте: чи планує у найближчому майбутньому стати мамою, чому примушує хвилюватись свого чоловіка Олега Лопатенка та багато іншого…..
«Бронзовий» шлях українок на чемпіонаті світу-2015 у Москві…
- Яно, вітаю тебе та твою команду з таким довгоочікуваним здобутком. Адже сімнадцять років українська збірна не мала медалей світової першості у командному фехтуванні на шпагах. Останній раз аналогічна нагорода була завойована на чемпіонаті світу 1998 року. Тоді ти вже робила перші кроки у фехтуванні… Цікаво, чи пам’ятаєш той момент, коли українська збірна здобула «бронзу»?
- Не пам’ятаю, але вже потім, коли почала виступати за дорослу збірну, передивилась безліч фотографій з того чемпіонату світу і так мріяла потрапити на схожі змагання та обов’язково вибороти медаль. Мріям властиво збуватися (сміється).
- На шляху до півфіналу у Москві твоя команда почергово здолала збірні Казахстану (45:29), Швеції (45:41) та Японії (37:36). Боротьба з якою країною стала найзапеклішою?
- З цих команд найсильніші були шведки, які до чемпіонату світу у Москві, займали 6 місце у світовому рейтингу. З ними фехтували за вхід у вісімку. Під час мого протистояння зі шведкою відставання нашої команди збільшилось до п’яти уколів. Бій триває лише 3 хвилини. Не надто багато часу для вирівнювання результату, враховуючи що проти тебе достатньо сильна суперниця. А треба ж було ще переломити хід бою на свою користь. Та все вдалося.
- Бій з японками, судячи з рахунку, також легким не назвеш…
- Так, у Москві японки дійсно здивували усіх. Перебуваючи десь на 19-ій позиції світового рейтингу, вони зуміли вибити з боротьби команду Естонії, яка за кількістю набраних очок займала третє місце у світі. Та особисто мені з японкою боротись було легко, навіть незважаючи на те, що наша команда відставала на п’ять уколів. Я просто не могла дозволити, щоб японки зупинили нас в кроці від півфіналу. Тож спокійно зрівняла рахунок, а на додатковій хвилині нанесла вирішальний переможний укол.
- Каменем спотикання у Москві для вас, а точніше саме для тебе, стали румунки…
- Дійсно - саме для мене. Адже після поєдинків моїх товаришок по команді рахунок з румунками був рівний – 20:20. Вони у мене розумнички, адже Румунія - одна з найсильніших команд світу. Ось і у Москві румунки стали віце-чемпіонками світу. На останній бій у нашому українсько-румунському протистоянні проти мене виставили Сімону Герман. Вона дуже сильна спортсменка – багаторазова чемпіонка світу та Європи, переможниця І Європейських ігор у Баку. Ми фехтували на рівних, проте буквально на останніх секундах матчу Сімоні таки вдалося перемогти – 24:27.
- «Бронзовий» фінал хоч і проходив за постійної переваги нашої команди, та все ж не слід забувати, що француженки ледь не всипали вам перцю…
- На заключний бій виходила я та француженка Марі Флоренс Кандасамі. Вона достатньо сильна - фактурна, висока, має довгі руки, та й розуміла, що втрачати її команді вже нічого, тож із завзяттям кинулась у боротьбу. Досить швидко їй вдалося скоротити відставання своєї команди. За сутичку я нанесла лише 12 уколів, вона – 17. Я зарано подумала, що ми перемогли. Та й змучена була, адже фехтували протягом шести годин. Та попри все я контролювала і час, і рахунок. Ще й знала, що дівчата у попередніх боях значно обігнали француженок, і їм вже не наздогнати нас. Тож дала трішки слабинку, бо вже відчувала медаль.
«Розбір польотів» та «прольотів»…
- Яно, в особистому турнірі менш радісно… Адже вихід у чвертьфінал Ти програла китаянці та у підсумку посіла лише 10 місце - не надто втішний результат для олімпійської чемпіонки…
- Ой….не знаю… Довго аналізувала це…. У мене якось так завжди: успішно виступлю на певних змаганнях, а наступного разу вже не можу добре відфехтувати. Психологічно тисне те, що треба показати результат не гірший, ніж попередній. Минулого року на чемпіонаті світу у Казані була третьою. І цьогоріч ніби розпочала непогано. У 1/34 здолала сильну швейцарку, у якої за п'ятнадцять років жодного разу не виграла. У боях з нею завжди недотягувала буквально трохи. А тут добре підготувалась до поєдинку, згадала усі свої помилки і перемогла з рахунком 15:11. Потім фехтувала з угоркою. Вона молодша, входить до збірної своєї країни, проте у ТОП-20 сильніших світу, здається, ніколи не була. Незважаючи на це, бій вийшов досить цікавий, у певний момент угорці навіть вдалось скоротити відставання до 2 уколів.
- А ось за вхід у вісімку програла китаянці Анки Ксю 12:15. Вона сильна спортсменка, неодноразово перемагала на етапах Кубка світу і на престижних турнірах серії Гран Прі, стала чемпіонкою Азійських ігор. У Москві китаянка бій провела блискуче – жодної зайвої дії, лише ті, які ефективно використовувати проти мене. Я ж не зуміла налаштуватись так потужно, як вона. Щиро вітаю її з «бронзою» у особистому турнірі і «золотом» у командному.
- Взагалі відзначу: після того, як перемогла у Лондоні, усі суперниці налаштовуються на мене досить агресивно, кожен мріє здолати олімпійську чемпіонку.
Про Росію…
- Важко було їхати на чемпіонат світу, знаючи, що він у Росії. Тож заздалегідь з дівчатами вирішили не зациклюватись та «забути» у якій країні змагатимемось. У Москві добре до нас поставились і самі спортсмени, і вболівальники. Після змагань вітали з медаллю. А коли фехтували наші хлопці-шпажисти трибуни завзято підтримували їх. Дві російські збірні програли за вихід у півфінал, і з огляду на це російські глядачі віддали симпатії українським фехтувальникам.
Та, звичайно, що і в спорті трапляються ті, хто паплюжить Україну. Спершу намагалась щось доводити тій публіці, переконувати, навіть у досить гострій формі, а потім не те що втомилась, просто зрозуміла – з такими людьми говорити марно. А з тими, хто мені цінні, як от моя хороша подруга з Москви, ми вирішили політичні теми не зачіпати.
Відверто про особисте…
- Яно, тобі скоро тридцять і ти вже два роки як заміжня. Задам відверте питання: плануєте з чоловіком Олегом Лопатенком у найближчому майбутньому дітей чи все-таки спершу Олімпійські ігри у Ріо-де-Жанейро?
- Поповнення поки не чекаємо. Я хочу ще фехтувати. Дуже люблю Ріо-де-Жанейро і сподіваюсь з’їздити туди. А вже після Олімпіади як Бог дасть.
- Олег Лопатенко ще й твій другий тренер – чи сильно критикує чоловік твої виступи?
- Я вже спортсменка такого класу, що сама кого хочеш розкритикую (сміється). Звичайно, це жарт. Чоловік завжди підтримує мене морально, по можливості намагається їздити на мої виступи. У Москві Олег також був, коли я фехтувала в особистому турнірі. На командний виступ вже не залишився – через роботу змушений був повернутися до Києва. Йому взагалі легше вболівати, спостерігаючи мої бої не наживо, а в інтернеті. Чоловік настільки переживає за мене, що інколи перед моїми виступами приймає заспокійливі.
- Чи святкували з дівчатами та тренером Андрієм Орліковським свій тріумф у Москві?
Ми одразу роз’їхались: вони – до Львова, я – до Києва. Святкувати не поспішаємо. Розцінюємо цей старт як вагому заявку нашої команди на олімпійські ігри. Після «бронзи» чемпіонату світу ми піднялися на восьму сходинку у світовому рейтингу. Проте розслаблятися не слід… Як показав чемпіонат у Москві - пробитися на Ігри рішуче налаштовані багато країн. Наприкінці жовтня відбудуться наступні рейтингові змагання - етап Кубка світу в Італії, а у травні пройде заключний турнір, після якого визначаться володарі олімпійських ліцензій.
Автор: Наталія Васьо