Фехтування : Яна Шемякіна: «Олімпійські ігри для мене – вже історія»

У ці дні у французькому Страсбурзі триває чемпіонат Європи з фехтування, у якому бере участь і вихованка Львівського училища фізичної культури, олімпійська чемпіонка Лондона Яна Шемякіна (на фото). Сезон 2013 вона пропускала, але вже з середини минулого літа почала активно тренуватися і на початку сезону 2014 повернулася на доріжку. Перед виїздом команди до Франції ми поговорили з найтитулованішою шпажисткою України про повернення в спорт, про труднощі підготовки, про тих, хто допомагає команді, і про поїздку до столиці майбутніх Олімпійських Ігор - Ріо-де-Жанейро.

- Ти отримуєш кайф від свого повернення в спорт і від того, що знову фехтуєш?

- Знаєте, я не тренувалася півроку. Після Олімпійських Ігор накопичилася сильна втома. Стільки років працювала, і ось нарешті моя мрія збулася, і хотілося просто відпочити від спорту, від фізичного навантаження, просто від фехтування. Я фехтування в цей час навіть не дивилася. Просто дивилася результати змагань, як дівчата виступають, а самі поєдинки не дивилася, відпочивала від цього.

За цей час я відпочила, встигла скучити за цими моментами перемоги, за тренувальним процесом. І на даний момент мені в кайф тренуватися, їздити на змагання. Сподіваюся, що і далі буду перемагати.

- Лондон згадується? Або вже все, перевернули сторінку?

- Ні, звичайно, згадується. Не дають просто забути - сестра, наприклад, постійно нагадує. Але я намагаюся в ці спогади не заглиблюватися. Бо якщо я буду жити тільки спогадами про Лондоні, то далі фехтувати не зможу. Навіть такий епізод - мені чоловік машину подарував, хотів спочатку зробити номери з Олімпійськими кільцями. Але я зрозуміла, що це знову будуть думки про Ігри. У фехтуванні з цим складніше. Може, в інших видах, наприклад, у важкій атлетиці простіше. Виходиш на поміст і борешся сам з собою - думка про те, що ти Олімпійський чемпіон, може допомогти перемогти себе. У нас у фехтуванні теж, звичайно, потрібно перемогти себе, але в першу чергу ми боремося з суперниками. А через думки про минулі титулах є ризик суперника недооцінити. Тому Олімпійські Ігри для мене - вже історія, просто спогади, хоча і приємні.

- Ну тоді давай про історію, яка пишеться в новому Олімпійському циклі. Ти з'їздила в Ріо на етап Кубка світу. Розкажи про поїздку, як воно там, на майбутніх аренах Олімпійських Ігор (у травні Яні разом зі збірною України з жіночої шпаги вдалося виступити на Кубку світу в Ріо де Жанейро і на Гран-прі в Гавані. У Ріо Шемякіна посіла 13 місце, на Кубі - 12 місце. Командний турнір в Ріо збірна України закінчила на 10 місці - ГС)?

- По-перше, цю поїздку в Ріо де Жанейро і потім на Кубу ми не планували. Звичайно, ці старти були потрібні, але я дивлюся телебачення, читаю інтернет, розумію, яка ситуація в країні, і готова була змиритися з цим. Проте, за тиждень до виїзду ми пішли до президента Федерації, він звернувся до Вадима Марковича (Гутцайта, Олімпійського чемпіона з фехтування, члену НОК України - ГС), а той безпосередньо звернувся до НОК і особисто до Сергія Бубки за допомогою. НОК, розуміючи ситуацію в країні, виділив гроші на цю поїздку - все вирішили відразу. Їм велике спасибі за це - і особисто Сергію Назаровичу, який завжди дуже добре розуміє потреби спортсменів. А поїздка ця була дійсно потрібна - торік я пропускала сезон і не їздила на етап в Ріо. Зараз треба набирати рейтингові очки, ну і спробувати Олімпійський місто теж дуже важливо для команди.

- Які логістичні уроки винесла? Коли краще приїжджати в Ріо на Ігри - набагато заздалегідь для адаптації або за два-три дні до виступу?

- Ми приїхали за три дні до змагань. Час там 7 годин назад від київського - тобто, коли у нас ранок, у них ще ніч. Я прокидалася в 4 ранку за місцевим часом і не хотіла вже спати, тому що у нас вже було 11. Мені так краще - організму зручніше прилітати на американський континент, там, де час назад. А в плані адаптації - ось приїхали ми на Олімпіаду до Пекіна в 2008 році за два тижні до старту. Ніби все адаптувалися нормально, і ми, і шаблістки. Але ось Оля Харлан разом з командою виграли, а я програла - хоч приїхали разом. Тому я думаю так - адаптація відіграє якусь роль, але не вирішальну. Важливо те, як ти підготуєшся до Олімпіади, як будеш готова психологічно.

- Ви фехтували на арені, де будуть змагання Олімпіади?

- Та ні. Там ще, здається, ще нічого не готово, і були мітинги, і шини горіли, як у нас на Майдані - вони протестували проти чемпіонату світу з футболу. Бразильці говорять, що держава забирає дуже багато податків, але все забирає собі, а в будівництво нічого не вкладають. У кожному разі, в порівнянні з попередніми роками, коли я там була, нічого не змінилося. Їхали в аеропорт і з аеропорту - нічого не помінялося, ті ж дороги, ніяких нових об'єктів. Ми фехтували прямо в залі, де тренуються волейболістки, Олімпійські чемпіонки. У тому залі немає ніяких кондиціонерів - о третій годині дня страшна спека. Ще й затримали змагання - словом, організація зовсім ніяка. Там проводять Кубок світу спеціально, щоб підготуватися до Олімпіади по організації. Після 2016 цей турнір, я думаю, заберуть у них.

- Ну а взагалі країна Бразилія тобі подобається? Була можливість погуляти, обдивитись все?

- Ми жили на знаменитому пляжі Копакабана. Увечері ходити там небезпечно, тому що криміногенна ситуація, а вдень - можна походити. Мені в Бразилії подобається. Я дуже люблю свіжий сік манго і всяких екзотичних фруктів, а вони там дешеві ...

- Нинішня політична ситуація в країні, відсутність грошей впливає на спортсменів, на тебе, на твою команду? Сидить в голові ця тривожна атмосфера?

- Знаєте, про гроші я думаю в саму останню чергу. Значно більше турбує доля країни. У мене є подружка в Росії, вона пише мені: «У нас кажуть, що України скоро не буде». Ось за це я переживаю найбільше, і за те, що відбувається на сході країни. Це дійсно дуже трагічно. А якщо все закінчиться миром, то гроші на спорт будуть. У нас зараз нова країна, нова влада, і я дуже сподіваюся, що країна буде розвиватися на краще. Я виросла в багатодітній родині, часи були різні, не завжди вистачало на їжу, але я коли була маленька, завжди думала: «Головне - щоб не було війни». Війна - це найстрашніше. Хочеться, щоб все припинилося.

За матеріалами www.xsport.ua

<<<