Кульова стрільба : Поліна Конарєва і серед світової стрілецької еліти - дівчина не промах!

Учениця 11 класу Львівського училища фізичної культури, учасниця ІІ літніх юнацьких Олімпійських ігор Поліна Конарєва дебютувала на дорослому чемпіонаті світу з кульової стрільби, який нещодавно завершився у іспанській Гранаді. У вправі МП-5 (стрільба на 25 м) Поліна посіла 70 місце. Ну що ж, здавалося, дебютний чемпіонат – «дебютний» і результат. Та вже через день у стрільбі з пневматичного пістолета дівчина зайшла у фінал з третім результатом, пропустивши уперед лише майбутніх призерок змагань – олімпійську чемпіонку Афін Олену Костевич та китаянку Чя Джін Ву. Цим самим зробила серйозну заявку не лише на медаль світової першості, а й на олімпійську ліцензію, яка розігрувалась на змаганнях. Тож наша Поліна – дівчина не промах і зі світовими авторитетами кульової стрільби хоч і рахується, проте «потягатися» з ними їй цілком під силу.

- Поліно, блискучий дебют на дорослому чемпіонаті світу як для 16-річної дівчини. Як почувалась, вперше змагаючись, з елітою жіночого пістолетного спорту?

- Дуже дякую за таку похвалу. Дійсно, вперше змагалася серед дорослих, ще й на змаганнях такого рангу. Було дуже важко, адже знала половину учасників – і всі вони, як ви і сказали, еліта жіночого пістолетного спорту – олімпійські чемпіонки, чемпіонки світу тощо. Поруч мене у тирі, наприклад, стріляла сербка Ясна Сєкаріч – володарка близько 50-ти медалей етапів Кубків світу, олімпійська чемпіонка Сеулу 1988 року. Коли я її побачила, звісно, трохи розгубилася. Біля них всіх відчувала себе такою маленькою (сміється), тож на особливий результат не розраховувала, а вийшло так, що ще й непогано відстріляла.

- На жаль, у трійці лідерів фіналу ти не втрималася і завершила змагання восьмою. На якому ж фінальному пострілі «здали нерви»?

- Чесно кажучи, з першого залікового пострілу. На пробних пострілах почувалася ще добре. А потім, коли я побачила вболівальників, особливо іспанських, які голосно підтримували своїх, взяв «мандраж».

- Ти також була восьмою і на юнацьких Олімпійських іграх у Нанкіні. Зрозуміло, що, як мінімум, їхала за «бронзою». Що завадило у Нанкіні здобути медаль.

- Як я аналізувала потім, це, напевно, також нерви. Технічно я була готова, а ось в психологічному плані – недопрацювала.

- У Нанкіні змагався ще один спортсмен з ЛУФК боксер Роберт Мартон, який сказав, що зберегти нерви на Іграх йому вдалося завдяки підтримці українського «молодого посла» Олександра Усика. Виходить, Усик лише своїм боксерам помагав?

- Наш тир знаходився дуже далеко від Олімпійського селища, а Роберт боксував на стадіоні, який був близенько. Не міг же Олександр «розірватися» на всіх олімпійців, тож відвідував ті змагання, які проходили ближче. Та роботу він і з нами проводив. На зборах ввечері багато нам розповідав зі своєї спортивної кар’єри, морально підтримував. Просто, думаю, що Олександр Усик як боксер міг краще налаштувати власне боксерів, ніж тих же стрільців.

- Поліна, ти родом з Дніпропетровська, де навчалася у місцевому училищі фізичної культури. До Львівського УФК вирішила перевестися у зв’язку з воєнними подіями, які відбуваються неподалік твоєї малої батьківщини?

- У нас в Дніпропетровську відносно спокійно. Тож я не боялася, і мій перехід швидше пов'язаний з тим, що саме на львівському стрільбищі проходить основна підготовка збірної команди України. Як член збірної, я вже і так більше двох років, в основному, перебуваю у Львові на зборах. За таких умов, зрозуміло, на уроках у Дніпропетровську була рідким гостем. З батьками поміркували, що треба ж не лише спортивну кар’єру будувати, але й освіту здобувати. Тож перейшовши до Львівського УФК, отримала змогу не лише повноцінно тренуватися і готуватися до міжнародних змагань, але й уникати великих прогалин у навчанні.

- Цікаво, а міфи про «злих бандерівців» тебе не лякали?

- Ви що – я знаю львів’ян давно. Це щирі і добрі люди! Можу сказати: Львів зустрів мене більш, ніж гостинно. Сподобалося і в училищі, де проживаю у гуртожитку, а вихователі у гуртожитку поставилися до мене як до доньки.

- У Львові ти тренуєшся під керівництвом Валентини Коростильової? Чому серед всіх львівських тренерів зупинила свій вибір саме на ній?

- По-перше, тому що не раз чула відгуки спортсменів про тренерську пару Сергія та Валентини Коростильових, як про добрих, чуйних та кваліфікованих тренерів. Тим паче товаришую з їх сином Пашою.

- За декілька днів у тебе знову виїзд на наступні змагання. Де стрілятимеш цього разу?

- Це фінал юнацької ліги Європи, який відбудеться у Сербії. Власне відбір наша українська команда пройшла ще весною у Хорватії, де окрім місцевих стрілків, перемогли сербів та мінімально поступилися росіянам. До речі, стрілятиму у команді з Павлом Коростильовим.

- Бажаю вам у Сербії повторити минулорічний успіх команди Коростильова та здобути «золото» Ліги Європи. А чи вже відомо на яких змаганнях розіграють наступні ліцензії на ХХХІ Олімпійські ігри у Ріо-де-Жанейро?

- Навесні 2015 року пройдуть чотири етапи дорослого Кубка світу, на яких, думаю, і розіграють олімпійські ліцензії. За рейтинговими очками я кваліфікувалась для участі у цих етапах, тож спробую вибороти ліцензію там.

- Наостанок, розкажи хто побачив у тобі стрілецький талант та привів до тиру?

- У стрільбі з 9 років. Привела мама, яка помітила, що я досить влучно стріляю у тиру в парку на атракціонах. Зацікавити мене стрільбою з пістолета зуміла мій перший тренер Тетяна Хуторна, потім я тренувалася у Світлани Боткачик, якій і завдячую своїми сьогоднішніми результатами.

Розмовляла Наталія Васьо

<<<