Кульова стрільба : Роман Бондарук: «Я в спокійному режимі готуюся до Олімпійських ігор…»

Менш ніж через рік у тирі Ріо-де-Жанейро-2016 у вихованця Львівського училища фізичної культури Романа Бондарука буде третя спроба поцілити в олімпійську медаль. Про драйв швидкісної стрільби, про особливе вміння вимірювати секунди без годинника, про пістолет-раритет, а також про злий жарт долі на Олімпіаді в Пекіні один із найтитулованіших стрільців української збірної розповів в інтерв’ю “ВЗ”.

— Олімпійську ліцензію я здобув на липневому чемпіонаті Європи у Маріборі,— розповів Роман. — В особистій першості став четвертим (а в командному турнірі — срібним призером). У кваліфікації я зафіксував один із найкращих результатів у світі, який вдавалося вибити лише чотирьом стрільцям, — 590 очок. Це лише на три пункти менше за світовий рекорд, який належить німцеві Крістіану Райцу. А в фіналі четверте місце, останнє, що гарантувало ліцензію, виборював у перестрілці з французом Клементом Бессаге, в якого також ще не було олімпійської перепустки. З п’яти можливих влучень я записав на свою користь чотири, а мій суперник – три. Ось так і здобув квиток до Ріо-де-Жанейро, застрибнувши до передостаннього вагона олімпійського потяга. На попередніх ліцензійних турнірах — етапах Кубка світу, Європейських іграх і чемпіонаті світу — я зупинявся на п’ятій позиції, лишень за один крок від прохідного результату. Заключний ліцензійний турнір, кубковий етап у Габалі, пройшов під китайським домінуванням. Дві останні олімпійські перепустки здобули представники Піднебесної.

Змагатися за ліцензії на останньому турнірі — сумнівне задоволення: коли нервова напруга досягає межі, демонструвати влучну стрільбу вкрай складно. Чотири роки тому у відборі до Лондона ліцензію мені принесло “срібло” заключного відбірного турніру – чемпіонату континенту. Тепер же усе склалося менш драматично. Я в спокійному режимі готуюся до Олімпійських ігор, де разом зі мною за нагороди у швидкісній стрільбі з пістолета змагатимуться французи, американці, німці, китайці.

— Ви змагаєтеся у стрільбі як із пневматичної, так і малокаліберної зброї. Олімпійська чемпіонка Олена Костевич зізналась, що це два різні світи, між якими є мало спільного…

— Це правда. При цьому основний акцент роблю на олімпійську дисципліну, швидкісну стрільбу. Та не забуваю і про стрільбу зі стандартного пістолета на 25м та з револьвера, у яких розігруються нагороди чемпіонатів світу і Європи. А також час від часу треную вправи, в яких виступаю виключно на чемпіонатах України,— стрільбу з пневматичного пістолета та довільного пістолета на 50м. Усі ці, здавалось би, другорядні дисципліни допомагають досягти кращих результатів власне у швидкісній стрільбі. Згадані мною повільні вправи дозволяють чіткіше виконувати кожен окремий постріл. У швидкісній стрільбі я за лічені секунди виконую п’ять пострілів, акцентуючи увагу на цілій серії. А ось відточити кожен окремий постріл, «вилизати» усі технічні нюанси дозволяє саме стрільба з пневматичного та довільного пістолета, де кожну спробу можеш виношувати і 25 сек. Згодом усі ці напрацювання втілюю на швидкості.

— Чому саме швидкісна стрільба?

— Ще 25 років тому (усміхається) стало зрозуміло, що ця вправа вдається мені якнайкраще. А ось у мого батька і тренера Романа Бондарука з нею не складалися стосунки: він спеціалізувався на повільній стрільбі, а тепер передає свої секрети біатлоністам. Швидкісна стрільба — надто специфічна. Ось як змагаються у повільній? Якщо щось не вдається, якщо неможливо вгамувати нервове збудження, спортсмен відкладає зброю і йде погуляти чи спілкується з тренером. Хвилин через десять повертається з абсолютно іншим настроєм і продовжує стріляти. У нас же через три секунди після команди “Старт” запалюються мішені і за наступні 4 сек. ти змушений зробити п’ять точних пострілів. Тонкі матерії твого душевного стану при цьому нікого не хвилюють. Ось цей драйв, психологічний екстрим мені й імпонує. Як, загалом, і глядачам. Не кожен глядач навіть на принципових стартах буде півтори години спостерігати, як спортсмен за цей час зробить 60 однакових пострілів. Ми ж виконуємо шість серій протягом десяти хвилин. І лідери у нас нерідко змінюються після кожної серії: одна помилка за дві секунди може відкинути тебе з першої позиції відразу на останню.

Ми повинні абсолютно точно відчувати час — до сотих часток секунди. Так заключну серію, на яку нам відводиться 4 сек., слід виконати саме за чотири секунди, а не швидше. Якщо поспішиш, це відразу позначиться на якості стрільби. Провести хорошу стрільбу за 3,6 сек. практично неможливо. Тому ми змушені ризикувати і стріляти на межі фолу. Усі фіналісти змагань світового рівня стріляють 3,95- 4,00.

— Як ось це відчуття часу допомагає вам у неспортивному житті?

— У спорті у нас усе розписано по секундах. Тож на змаганнях, де на підготовку суддя дає нам рівно одну хвилину, ми постійно дивимося на годинник. А ось поза спортом легко зміг би прожити без годинника. Уже багато років щодня прокидаюся о пів на восьму. Та тепер контролювати час мені допомагає живий “будильник” — дев’ять місяців тому у мене народилася донька, яка також прокидається у цей час. Вроджене відчуття часу — це у нас вже сімейне (усміхається). А на відпочинку ці тонкі відчуття мені не стають у нагоді. Моє захоплення — рибалка, де час тягнеться аж до безконечності (сміється).

— Олександру Петріву львівський зброяр Ніязі Ібрагімов із двох різних моделей зібрав унікальний пістолет, з яким він і став олімпійським чемпіоном Пекіна. А чим цікава ваша зброя?

— Я, напевне, єдиний спортсмен у світі, хто на міжнародних змаганнях стріляє ще з радянського пістолета — ИЖ-35, 1987 року випуску. Суперники дивляться на нього із неприхованим здивуванням. А 70-річні судді, які самі колись стріляли з такого ж, із зацікавленням підходять, щоб подивитися на мій раритет. ИЖ мені служить уже понад 35 років. Двічі він підводив мене. Зламався на Європейських іграх, коли я у фіналі боровся за олімпійську ліцензію і став п’ятим. А також чотири роки тому на континентальній першості. Та від цього не застрахована жодна техніка. Я дуже люблю свій пістолет і ніколи не називаю його залізякою (усміхається).

Довго я вагався, змінювати мені зброю чи ні. І ось тепер вирішив випробувати модель пістолета, з якого стріляє весь цивілізований світ,— італійський Pardini. Зазвичай фірма-виробник елітним спортсменам надає свою зброю безкоштовно. Але в українських реаліях, у зв’язку з розмитненням й іншими перешкодами, дешевше зброю купити. У нас простіше придбати автомат Калашникова чи снайперську гвинтівку Драгунова, ніж дрібнокаліберний швидкісний спортивний пістолет. Такі закони: будь-яка нарізна зброя у нас заборонена. Та у Львівському управлінні у справах спорту обіцяли до Олімпіади придбати для мене цей пістолет. Принаймні у мене буде вибір.

— У Пекіні до заключної серії ви претендували на медаль. А чемпіоном у підсумку став Олександр Петрів. Чому?

— У фінал я вийшов з третім результатом після американця Сандерсона та росіянина Якімова, які стріляли зі мною в одній “зв’язці” і також залишилися без медалі. Утримати перевагу значно важче, ніж наздоганяти лідерів. Але, окрім цього, був ще один нюанс. Найкращі на той час стрільці, німці Райц і Шуман, у кваліфікації були, відповідно, шостим і п’ятим, і стріляли фінал разом із четвертим Петрівим. Німці відкарбовували кожен свій постріл з точністю робота, вміщуючи серію у потрібні чотири секунди. Разом з ними у німецькому ритмі стріляв і наш Олександр. “Мій” же юний росіянин спеціалізується на повільній стрільбі, і час відчуває не так тонко. Американець на той час також був не надто сильним: його олімпійський кваліфікаційний результат, доволі посередні 583 очки, став тоді найкращим у кар’єрі. У фіналі я нервував: суперники уже завершили, а я ще не дійшов до п’ятої мішені. Можливо, у зв’язку з олімпійським стресом зі мною щось не так? Може, я не встигну? І я “обрізав” свій останній постріл. А потім побачив на моніторі, що суперники, і я уже разом з ними, стріляли надто швидко. І менш влучно

Автор Олена Садовник, за матеріалами www.wz.lviv.ua

<<<