Непрофільні види : Рецепт успіху від переможця

Нечасто зустрінеш в житті людину настільки позитивну, цілеспрямовану і фанатично віддану спорту як Віктор Дідух. Сьогодні він – один із найпотужніших гравців у настільний теніс в Україні: майстер спорту міжнародного класу, чемпіон Паралімпіади-2016, чемпіон світу та Європи серед спортсменів з ураженням опорно-рухового апарату, а серед здорових входить до шістнадцятки найкращих. Тож вихованці відділення вільної боротьби (вихователі Світлана Волянюк, Лариса Замлинська) Львівського училища фізичної культури з нетерпінням чекали зустрічі зі спортсменом, який кинув виклик долі, який знає рецепт успіху та ціну перемоги.

Заочне знайомство з Віктором розпочалося на сторінках підліткового часопису «Сто талантів», а продовжилось за матеріалами проекту «Паралімпійці. Феномен духу», здавалося, учні та педагоги знали про нього все. Та безпосереднє спілкування враз захопило присутніх у вир життя людини, яка вважає: «Всі здобуті звання – для мене то так собі. Коли виховаєш десятьох людей, які будуть грати, чи допоможеш кільком інвалідам чогось добитися – то трохи крутіше, мені здається. Створити свій зал і готувати там нових спортсменів, то важливіше, ніж звання чи якась політика».

Отож, тернистий шлях до олімпійського п’єдесталу у прямій мові Віктора Дідуха: «Я не вибирав чи мати ногу, чи не мати... Просто обирав чи жити, чи не жити. Я боровся з раком.Я боровся з хворобою три роки, у 25 років мені ампутували ногу, а відтак я розпочав виступи за паралімпійську збірну. Отут якраз почалися мої найбільші досягнення – я виграв Чемпіонат Європи, світу, згодом ще раз був найсильнішим на європейській першості». Ще коли лежав в лікарні просив привезти мені ракетку. Рідні того не зробили. Але три тижні не пройшло після ампутації – я вже тримав ракетку в руках і тренувався з милицею».

«Що потрібно, аби стати найкращим? Тренуватися, тренуватися і тренуватися. Не сім днів на тиждень, не 24 години на добу, а постійно і з головою. Спорт – це у першу чергу робота голови».

«Я обожнюю, коли у мене є суперники і коли вони сильні. Тоді на змаганнях впевненіше почуваюся: коли я туди поїду, буду там вигравати, бо тут – я з сильними. От такий я є».

«Напевно, тільки у спорті є справедливість. Вся інша справедливість – то є гра – це фраза мого тата. Коли два спортсмени виходять грати в теніс, неважливо, хто з них багатий, хто бідний, хто високий, хто худий, хто щасливий, у кого мама померла – всі в рівних умовах, всі починають з рахунку 0:0».

«Настільний теніс не є жорстокою грою… Я би сказав, що то інтелігентний спорт. Ми можемо без суддів грати, ми визнаємо кожну свою помилку, навіть якщо суддя її не побачив. Всі у нас завжди стараються чесно грати. Fair play – то так в нас прийнято».

«У мене є дружина, дитина. У мене є спорт. У мене є мій пес Аміго. Люблю трохи садівництво. Ненавиджу їздити на море або в гори відпочивати. Всі ті відпочинки вважаю дурною тратою часу. Я заходжу в зал – і знаю, що я там, де маю бути. У залі я можу бути самим собою. Тренуюсь по 6 годин на день, зазвичай люди з інвалідністю стільки не витримують. Ось та інтенсивність і швидкості, які я переніс у паралімпійський спорт, напевно, дали мені поштовх і дозволили досягти результату».

«Що відчуваєш, коли вже стоїш на п'єдесталі? Того словами не передам… Лише від тебе залежить, чи буде грати гімн твоєї країни, чи ні. І коли він грає, ти знаєш, що то ти змусив його грати. Для когось паралімпійська золота медаль – то, можливо, вже вершина кар'єри. Для мене то лише початок. Мрію добудувати власну академію настільного тенісу. Для мене важливо передати свої знання іншим. Якщо зможу змінити життя хоч однієї людини, то для того варто витратити всі свої гроші на будівництво залу».

Завершуючи зустріч, кавалер ордена «За мужність» Віктор Дідух побажав спортсменам знайти свою мотивацію у житті. Та присутні ще довго не відпускали справжнього Переможця (адже саме так із латини перекладається його ім’я), спілкуючись з ним індивідуально, беручи автографи, фотографуючись. А найголовніше - кожен намагався потримати олімпійську медаль, щоб щастило на перемоги! Та красномовніше за слова емоційність зустрічі відобразили світлини (www.ufk.lviv.ua/ua-photogallery-Zustrich_z_Viktorom_Didukhom.html). Безумовно, цей захід – один з найяскравіших у проекті «Час читати».

Підготувала Олена Сторожук

<<<