Непрофільні види : “Створення НОКУ було важливою підвалиною у формуванні української державності та незалежності"

22 грудня 2-20 року Національний олімпійський комітет України буде відзначати 30-у річницю з дня свого утворення. Власне у цей день 1990 року у Києві відбулася Асамблея засновників НОК України. Активним учасником асамблеї був директор Львівського коледжу спорту, заслужений працівник фізичної культури і спорту України, відмінник освіти України Степан Родак. Ми попросили Степана Михайловича поділитися спогадами про цю визначну подію в історії українського спорту та ті буремні часи становлення української державності.

– Степане Михайловичу, що пригадується?
– В першу чергу, емоційний підйом і напружена атмосфера самого зібрання. Це сьогодні факт існування НОК України, як і наша участь у міжнародному олімпійському русі не викликає сумніву, а в ті далекі часи не все сприймалося так однозначно. У актовому залі Київського державного інституту фізичної культури (тепер Національний університет фізичного виховання і спорту) розгорнулася гостра дискусія, принциповим питанням якої було, чи взагалі потрібен нам цей НОК, які його функції і чи в принципі потрібна нам самостійна участь у Олімпійських іграх і інших міжнародних змаганнях. Адже СРСР як державне утворення ще існував і на Україну поширювалася юрисдикція Олімпійського комітету СРСР.

В цій дискусії довелося брати участь і мені. Говорив про те, що навіть в умовах СРСР Україна має право бути членом міжнародного олімпійського руху, тому що вона є суб’єктом міжнародного права, членом ООН і більше 17 провідних міжнародних організацій: ЮНЕСКО, МАГАТЕ, Міжнародного Червоного Хреста, Міжнародної організації праці, Міжнародного союзу електрозв’язку, Всесвітнього поштового союзу та інших.

Говорив про те, що на той час членами Міжнародного олімпійського комітету були Антильські острови – володіння Нідерландів, Віргінські острови – володіння США, Бермудські острови і Гонконг – колонії Великобританії. Пуерто-Ріко – володіння США.

Говорив про те, що тільки НОК може представляти країну чи територію, в олімпійському русі, як це трактувала Олімпійська хартія: “Поскільки тільки НОКи, визнані МОКом, мають право заявляти учасників на Олімпійські ігри, країна, яка не має НОКу повинна його створити і домагатися визнання МОКом, раніше ніж отримати дозвіл на участь в іграх”.

Говорив про те, що Україна має право бути членом МОК, тому що вона є провідною спортивною державою і наводив на це приклади з історії Олімпійських ігор 1952-1976 рр., відколи українці брали участь в Олімпіадах у складі СРСР. Досить цікава була статистика: за цей період Україна у складі олімпійської команди СРСР виборола 157 медалей проти 156 у Італії, 122-у Великобританії, 90-у Франції і тільки німці мали 255 медалей. За золотими медалями Україна взагалі була найкращою: – 73, ФРН – 57, Італія – 49 , Великобританія – 22.

В додаток до мого виступу львівська делегація за моєю участю, участю тодішнього доцента інституту фізкультури, а сьогодні ректора університету фізкультури ім. Івана Боберського проф. Євгена Приступи і на той час аспіранта юридичного факультету університету ім. Івана Франка Олександра Павленка підготувала методичну розробку “Чи може Україна бути членом МОК? (юридичні та філософсько-етичні аспекти участі України у Міжнародному Олімпійському русі та шляхи її досягнення)”, яку ми роздали учасникам Асамблеї.

Великий резонанс під час роботи Асамблеї зробила заява Валерія Шутого про те, що в Україні зусиллями його однодумців відновив діяльність Український національний олімпійський комітет, створений 1918 року, і що про це вже повідомили МОК.

В кінцевому результаті здоровий глузд взяв гору і Національний олімпійський комітет України був створений і отримав усі повноваження, необхідні для розвитку олімпійського руху в Україні. Першим президентом НОК України майже одностайно був обраний дворазовий олімпійський чемпіон Валерій Борзов. Одним з віцепрезидентів обрали львів’янина, на той час голову Львівського облспорткомітету Мирослава Герцика.

– Хто ще з львів’ян окрім вас і Мирослава Герцика брав участь у асамблеї засновників НОК?
– Зараз вже не пам’ятаю, але в своєму архіві знайшов записи, що наприкінці червня 1990 р. збирався спортивний актив Львівщини. І тоді делегатами на конференцію засновників, яка початково повинна була відбутися у липні, обрали мене, Герцика, тодішнього ректора Інституту фізкультури Володимира Мухіна, професора ЛДІФК Олександра Суника, заслуженого тренера СРСР Євгена Пайтру і міжнародного гросмейстера Марту Літинську.

– Степане Михайловичу! Проте визнання НОКУ Міжнародним олімпійським комітетом відбулося не відразу?
– Так. Цей процес тривав майже 2 роки. Тільки 9 березня 1992 р. Міжнародний олімпійський комітет прийняв рішення про тимчасове визнання НОК України. Цьому сприяв візит у Лозанну Валерія Борзова і нашого земляка Ярослава Кендзьора, який на той час був заступником голови комісії з питань культури та духовного відродження Верховної Ради України.

Однак, під тиском Олімпійського комітету СРСР, який очолював Віталій Смирнов, на той час віцепрезидент МОК, українцям дозволили взяти участь у XVI зимових Олімпійських іграх у м. Альбервілі та Іграх XXV олімпіади у м. Барселоні у складі т.зв. об’єднаної команди (unified team), з офіційним скороченням EUN (фр. Eguipe Unifiee). І тільки після Барселони почався справжній рух до визнання України як самостійної спортивної держави. Для цього треба було, щоб міжнародне визнання отримати національні спортивні федерації – така була вимога Олімпійської хартії. І таких федерацій мало бути не менше п’яти. Першою такою федерацією стала Федерація футболу України, яку очолював тоді св.п. Віктор Банніков. Це відбулося 26 лютого 1992 р. Однак для інших національних федерацій виникла проблема – відсутність валютних коштів на оплату вступних внесків.

І тут своє вагоме слово сказали Українська Спортова Централя Америки і Канади (УСЦАК), яку очолював тоді св.п. Мирон Скобельський, і спортова комісія Світового конгресу українців на чолі з Всеволодом Соколиком, які сплатили вступні внески на суму понад 40 тис. американських доларів за біля десятка федерацій.

– Степане Михайловичу! Але, мабуть, ніщо не виникає з нічого. Для того, щоб ідея створення Національного олімпійського комітету у ідеологічно зашорених совком українців визріла, потрібно були передумови.
– Так, звичайно. Передумови були. Вже з початків сучасного олімпійського руху українці стояли біля його витоків. Як ви знаєте з історії, до складу першого виконкому МОК увійшов українець Олексій Бутовський. Учасниками історичного Олімпійського конгресу 1894 р., в результаті якого був створений МОК, були київський дворянин Дмитро Меленевський та генерал-майор російської армії, нащадок давнього козацького роду князь Сергій Білосельський-Білозерський. В 1918 р., як тільки була створена Українська народна республіка, був створений Український національний олімпійський комітет. І тільки воєнні події і коротка історія не дозволили йому подати заявки в МОК.

Українська діаспора в 1952, а потім 1956 році створила Український олімпійський комітет в екзилі й домагалася від МОКу його визнання. Говорять, це питання стояло навіть на порядку денному сесії МОК у Мельбурні. Тодішній президент МОК Айвері Брендедж навіть заявив, що Україна як суб’єкт міжнародного права може підіймати таке питання, але для цього треба створити власний НОК і подати заявку. Але заявки від Української РСР так і не дочекалися. Зрозуміло чому.

Ну і нарешті горбачовська перебудова 1988-1989 рр. Це мої статті у газетах “Вільна Україна”, “Ленінська молодь”, “Молодь України”, це дискусії в “Молоді України”, “Спортивній газеті” “Чому Україна не бере участі у Олімпійських іграх”. Це історичне звернення спортивних фахівців і відомих спортсменів Львівщини у “Спортивній газеті” від 19 квітня 1990 р. Це створення у Львові 26 травня 1990 р. Української спортивної асоціації (УСА). Це петиція Валерія Шутого у “Спортивній газеті” від 13 жовтня 1990р. про те, що створений у 1918 р. УНОК відновлює свою роботу. Це листи Валерія Шутого до Міжнародного олімпійського комітету. Все це слугувало формуванню громадської думки, пробуджувало національну свідомість і змінювало ментальність українського суспільства. І водночас заставляло офіційні державні чинники здійснювати поступальні кроки до створення Національного олімпійського комітету України. Слід пам’ятати, що перша спроба провести конференцію засновників НОК України у липні 1990р. так і не відбулася. Не визріли умови. А далі були Декларація про державний суверенітет України (липень 1990р.), Студентська революція на граніті (жовтень 1990 р.), заміна консервативного голови Спорткомітету України Михайла Баки на олімпійського чемпіона Валерія Борзова. Це врешті і привело до створення 22 грудня 1990р. Національного олімпійського комітету України.

За матеріалами інтерв’ю відділення НОК України у Львівській області

: http://www.noc.lviv.ua/novyny/30086

<<<