Футбол : Олег Ящук: «Футбольній науці я навчався у Львівському спортінтернаті»

Вихованець Львівського училища фізичної культури, а сьогодні гравець бельгійського клубу «Вестерло» Олег Ящук в інтерв’ю виданню ua.championat.com згадує роки навчання в училищі та свої перші успіхи у юнацькому футболі. Власне, юнацька збірна команда України з футболу зразка 1993-1994р.р., до складу якої входили відразу двоє вихованців нашого училища Олег Ящук і Андрій Клименко і яку очолював відомий дитячий фахівець, вчитель-тренер Республіканського вищого училища фізичної культури, св.п. Володимир Киянченко, принесла перший міжнародний успіх українському футболу – хлопці стали бронзовими призерами чемпіонату Європи серед гравців віком до 16 років.

- Олег, за футбольними мірками, ви вже ветеран. І популярність отримали після молодіжного чемпіонату Європи у складі збірної України. Давайте згадаємо цей турнір і те, як ви потрапили в коло кандидатів до збірної?

- Коли я навчався футбольній науці у Львівському спортінтернаті, в жовтні 1993 року мене викликали на тренувальний збір юнацької збірної України перед відбірковими матчами європейського чемпіонату проти збірних Вірменії та Угорщини. Якщо пройдемо ці збірні, то виходимо у фінальну частину чемпіонату Європи. Але, на жаль, на зборах я отримав травму і в Угорщину в складі збірної грати не поїхав. У тих відбіркових поєдинках наші хлопці впевнено обіграли угорців (1:0) і вірменів (9:0). До весни 1994 року я відновився від травми і в травні мені прийшов виклик в збірну на участь у фінальному турнірі європейського чемпіонату. У той момент я був безмірно щасливий, тому що мені належить захищати кольори української збірної на чемпіонаті Європи, що проходив в Ірландії.

- Яке враження справив на вас тодішній тренер юнацької збірної Володимир Киянченко?

- Дуже гарне. Володимир Киянченко був дуже поважним спеціалістом в дитячо-юнацькому футболі і зумів зібрати дуже перспективний склад, який під його керівництвом показував високі спортивні результати та гідно представляли нашу країну на міжнародних турнірах.

- З кимось із хлопців збірної України були знайомі раніше?

- З тих хлопців, хто в той час грав за юнацьку збірну, я знав тільки Андрія Клименка, який разом зі мною вчився у Львівському спортінтернаті.

- Які були стосунки між гравцями в команді?

- Відносини між усіма гравцями були прекрасні. А за час європейського чемпіонату я дуже здружився з нашим голкіпером Сергієм Перхуном.

- Хто з футболістів на той момент був лідером збірної?

- У принципі, можна багатьох назвати, тому що колектив тоді підібрався хороший. За своїм характером і ігровим якостям на полі явно виділялися Гена Зубов з Алчевська і луганчанин Сергій Омельянович. Обидва надалі досить непогано заграли в професійному футболі. Особливо Гена. Згодом став одним із лідерів донецького "Шахтаря" і національної збірної України. Зубов, як втім, Перхун і Омельянович, вже перед чемпіонатом Європи стали регулярно з'являтися на полі в іграх українського чемпіонату в складах своїх команд.

Дуже виділявся своїми воротарського здібностям Серій Перхун, який, на думку багатьох футбольних фахівців, з часом міг стати основним воротарем національної збірної України. Його дебют у "Дніпрі" відбувся, ледве йому виповнилося шістнадцять років, це говорить про його величезний футбольному потенціалі і таланті. Шкода, що смерть часто забирає кращих з нас. Через сім років після юнацького Євро, безглузда трагедія під час футбольного матчу забрала життя мого друга і талановитого голкіпера. Через кілька днів після смерті Сергія, 6 вересня, прийшла трагічна звістка - загинув наш партнер по юнацькій збірній України Омар Мішков. Якийсь злий рок переслідував в той період футболістів юнацької збірної з скликання 1994 року.

- Ставилися чи конкретні завдання перед вами тренерським штабом збірної?

- Так. В першу чергу - вийти з групи, показати хороший футбол, а також гідно виступити на чемпіонаті.

- Про суперників по груповому турніру була інформація?

- Інформація була, але досить мізерна. У 90-х ще не було такого інтернет прогресу як зараз і тому виникали певні труднощі у зборі інформації про збірних, з якими потрібно було грати. Хоча були добре поінформовані про дуже сильну гру турецької команди. Вони в підсумку стали чемпіонами Європи. Про ісландську і бельгійську збірні, практично нічого не знали. Проти них довелося грати з аркуша.

- Розкажіть про перипетії поєдинків проти суперників на чемпіонаті і коли зрозуміли, що можете досягти високого результату?

- Матчі проходили у впертій боротьбі, були дуже напруженими, незважаючи на наш юний вік. Кожна з команд виділялася по-своєму, одні технічної, інші фізичною підготовкою і хорошою організованістю. У нас тоді підібрався хороший колектив. Прагнули грати усі поєдинки на рівних з будь-якою командою. У групі тільки за різницею забитих і пропущених м'ячів поступилися турецької збірної, а в очному поєдинку зіграли внічию - 1:1. Збірні Бельгії та Ісландії обіграли з однаковим рахунком - 2:1. Вийшли в плей-офф чемпіонату. Але якщо в 1/4 нам пощастило зрівняти рахунок на останній хвилині з англійцями (2-2). За пенальті ми їх обіграли - 7:6. У півфіналі вийшло все навпаки. У матчі проти збірної Данії ми вели в рахунку до останньої хвилини, коли пропустили атаку скандинавів і рахунок зрівнявся - 2:2. За пенальті ми поступилися данцям - 3:5.

Нам не пощастило взяти участь у фіналі, але ми доклали всіх зусиль і свою майстерність, щоб отримати "бронзу" чемпіонату. 8 травня 1994 в столиці Ірландії Дубліні, в матчі за третє місце ми зустрічалися з ровесниками з Австрії і зуміли їх впевнено переграти з рахунком - 2:0. Я відкрив рахунок на 21-й хвилині, а Сергій Згура у другому таймі довів рахунок до переможного! Ми були дуже щасливі, тому що це були перші футбольні медалі незалежної України на великих європейських форумах.

- Очікували, що станете кращим бомбардиром збірної?

- Не чекав і не думав про це. Я завжди намагався грати на команду, і на першому місці для мене був завжди загальнокомандний результат. Голи, звичайно, добре, але вони були на другому місці після результату. Шкодую, що не зміг допомогти хлопцям в матчах проти збірних Англії та Данії, так як отримав травму в останній грі групового турніру. Слава Богу, потім зміг відновитися і допомогти нашій збірній обіграти австрійців у матчі за третє місце.

- Який зі своїх голів на чемпіонаті вважаєте найбільш важливим?

- На мій погляд, всі голи були важливими, але все ж виділю свій перший гол у ворота бельгійської збірної.

- А чим запам'яталася Ірландія?

- Перш за все, старовинною архітектурою, замками, Кафедральний собор, яких чимало і в самій столиці Ірландії. Головна визначна пам'ятка Дубліна - собор Святого Патріка, який можна побачити на центральній площі міста. Також мене вразив своїм незвичайної сили колоритом Дублінський замок, який був зведений ще в колоніальну епоху. Свої нетривалі вихідні під час європейського чемпіонату ми намагалися провести серед вікових дерев у парку Сант-Стівенс-Грін. У Дубліні пристойну кількість мальовничих парків. Взагалі я був дуже вражений, наскільки потопає в зелені ця невелика за територією країна. Напевно, не дарма зелений колір вважається превалюючим в Ірландії, а в столиці - основним.

- Після закінчення майже 19-ти років з моменту вашого перебування на "Зеленому острові", змогли б зараз щось порекомендувати спробувати з тамтешньої кухні?

- Варто спробувати на смак найвідоміші в кулінарному світі ірландські страви такі як: "Айріш стю" - рагу з баранини з морквою та цибулею, подається переважно в глиняних горщиках. З овочевих блюд знаменитий "Чампі" - картопляне пюре з дрібно порізаною зеленою цибулею, молоком, вершковим маслом, сіллю і перцем, "боксті" - картопляні оладки з тертої картоплі, смажені на сковороді (аналогія наших "дерунів"), а також рагу з сосисками, беконом, картоплею і цибулею або по-ірландськи "Кадл".

- З кимось із хлопців того скликання збірної підтримуєте стосунки?

- С Омеляновичем нам часом вдавалося перетинатися в Бельгії, але дуже рідко. Найбільше підтримував стосунки з Сергієм Перхуном. У своєму недавньому інтерв'ю я говорив, що смерть Сергія стала для мене непоправною втратою. На чемпіонаті Європи ми з ним дуже здружилися і потім практично кожен день зідзвонювалися один з одним. До цих пір не можу повірити, що Серьожі немає поруч з нами ...

- Чим вас нагородили на чемпіонаті і як зазначили у Федерації футболу України?

- На чемпіонаті нас нагородили медалями, а у Федерації футболу пообіцяли, що присвоять звання майстрів спорту України, але я особисто ніякого посвідчення так до цього часу і не отримав. Особливо раді були вдома, на батьківщині. Ця радість рідних і друзів була щирою, вони знали, що ми завоювали перші футбольні нагороди для України.

- Крім спортивних трофеїв, якісь матеріальні стимули за "бронзу" на чемпіонаті Європи, отримали?

- Такого не пам'ятаю. Хоча фінансове заохочення для нас було не важливо. Ми думали про престиж країни і про успішне виступі на турнірі - це було для нас важливіше.

- Для вас особисто, дорога "бронза" юнацького чемпіонату Європи?

- Безумовно! Для мене особисто ця нагорода, насамперед гордість! І, що особливо приємно, ми стали першими, хто завоював для нашої країни медалі. На жаль, для мене бронзова медаль була першою і останньою в кар'єрі за національну збірну.

Джерело: Віктор Хохлюк, www.galsports.com

<<<