Футбол : Дмитро Кльоц: «Я ризикнув і поїхав до Львова»

Восени минулого року вихованець Львівського училища фізичної культури Дмитро Кльоц (вип. 2013р.) міг стати унікальним футболістом. Справа в тому, що більшість своїх матчів він провів у молодіжному складі львівських «Карпат», але так само грав за юніорську команду, що й не дивно, зважаючи на вік – 18 років. Унікальність могла з’явитися тоді, коли Дмитро двічі опинявся у заявці на гру першої команди – проти донецького «Шахтаря» та ужгородської «Говерли». Однак до дебюту справа не дійшла. Зате зараз, на зборах в Туреччині, у хавбека є достатньо шансів для того аби себе зарекомендувати.

– До Львова я приїхав з Рівного, грав за дитячу команду «Вереса». Мені подзвонили, запросили і я погодився. Про те, що приїхав, зовсім не шкодую. Стараюся прогресувати і сподіваюся на краще.

– Ти міг потрапити не до Львова, а, наприклад, в Донецьк...

– Ми грали на турнірі «Шкіряний м’яч», мені тоді було років 14... Після змагань представник «Шахтаря» підійшов до моїх батьків і запропонував їм перейти в донецький клуб. Мама не знала що робити, тому звернулася до тренера, а він сказав, що проти і мене не відпустив.

– Тренер якось мотивував своє рішення?

– Так, сказав, що мені ще зарано.

– Наступним твоїм етапом міг стати Київ.

– Київ, але мова йшла не про «Динамо», а про РУФК. Все-таки, це не той рівень. У будь-якому випадку, мене тренер знову ж таки не відпустив.

– А до Львова відпустив?

– Розумієте, у чому біда? У «Вереса» нема дорослої команди, є лише дитяча школа. У Рівному не було можливості росту, прогресу. Я ризикнув і поїхав до Львова, два шанси було втрачено, третій втрачати я не хотів. Сидіти в Рівному не було смислу.

– Виходить, зараз в команді ти четвертий представник Рівненщини...

– Голодюк, Сергійчук, Чачуа і я... До речі, зараз в Рівному ситуація змінюється. Чачуа в першій команді вже давно, мене трішки підпускають і це видно. Зараз діти самі виходять на «Карпати», оскільки бачать, що тут є можливість для розвитку. Спочатку тренери були проти переходів, а зараз самі віддають кращих дітей.

– Коли ти переїхав до Львова, довго звикав до нового життя?

– Я був в 9 класі. Скучав, звичайно, за домом, але знав, що це мій шлях, без цього ніяк. Заради досягнення мети треба жертвувати чимсь. Додому намагався приїжджати як тільки видавалася нагода. За півроку я вже звик до життя в гуртожитку клубної Академії.

– Хто ще з вихованців Романа Гнатіва поїхав з тобою на ці збори?

– Поки лише Іван Лобай. У дублі та юніорському складі наших однокласників більше: Штаненко, Грось, Грисьо, Намуйлик, Полюганич, Гладкий, Сілецький. З нашого випуску взяли багатьох хлопців.

– Шкода було з U-19 йти?

– У нашій команді була неймовірна атмосфера і саме через неї йти справді не хотілося. Але треба було рухатися вище, бо з дубля є більше шансів потрапити до першої команди. Так, результати поки не ідеальні, але ми зробимо все, щоб їх покращити. У цьому я впевнений.

– Минулорічні бронзові медалі юніорського чемпіонату ти вигравав разом з Ігорем Йовічевічем...

– Ті, хто бачив наші тодішні матчі може підтвердити, що наші перемоги здобувалися за рахунок правильно обраної тактики. Ми чекали на помилки суперника, а потім виснажували його. Ми мало пропускали і багато забивали. Велика заслуга в цьому була у нашого тренера. Ми здобули бронзу, а могли розраховувати і на більше. Зрештою, теперішня команда також може розраховувати на більше. Зараз і склад сильний, і тренер хороший.

– А в чому причина невдач молодіжки?

– Незіграність. Більше не знаю чим все це пояснити. Треба трохи часу і команді, і тренеру.

– Як тобі вдалося двічі потрапити до заявки на матчі першої команди?

– У Раві-Руській ми грали проти донецького «Шахтаря» і виграли тоді 2:1, а мені ще вдалося гол забити. Невдовзі я мав їхати додому, тож попросив батька Макса Грися, щоб мене підкинули на вокзал у Львові. Роман Зуб був задоволений нашою грою і без проблем відпустив мене, тож я побіг до душу. Але тоді зайшов тренер воротарів і сказав, щоб я не поспішав. Мовляв, залишаюся на гру першої команди. У мене по тілу мурашки пробігли...

– Мав намір зіграти?

– Та я розумів, що зіграти, швидше за все, не вийде. Все-таки, це «Шахтар», а я відбігав весь матч за дубль. Мені було приємно дивитися за грою не з трибун.

– Мабуть, після цього ти постійно чекав на нове запрошення...

– Я надіявся на це і працював. Наступного разу мене запросили на матч проти «Говерли».

– Зараз основний опорний хавбек «Карпат» Муртаз Даушвілі. Які його навики тобі подобаються?

– Та він взагалі сильний гравець, виступає за свою збірну. Мені треба брати приклад з Голодюка, Худоб’яка, Даушвілі. У центрі поля у нашій команді багато сильних гравців.

– Ти гравець доволі жорсткий, не рідко йдеш у підкати...

– Де треба і можна, то підкат зроблю, але обережно, щоб нікого не травмувати. Дуже не хочеться, щоб хтось передчасно залишив збори, ще й через мене.

– Яким ти бачиш своє майбутнє?

– Я хочу грати у вищій лізі – не обов’язково українській, можна і в англійській чи іспанській. От якщо взяти Дмитра Чигринського – він учився в моєму училищі, а згодом перейшов в «Барселону». Чи Мхітаряна, який грав в донецькому «Металурзі», а потім опинився в «Боруссії». Вони вийшли на рівень за рахунок свого старання. Кожному це під силу. Але треба для цього прикладати зусилля.

За матеріалами www.fckarpaty.lviv.ua

<<<