53 років1971 - 2024

Спортивні відділення:

Футбол : Ростислав Горецький: «Згодом вступив до училища фізичної культури»

У Львові вихованець Львівського училища фізичної культури Ростислав Горецький (на фото) особливого представлення не потребує, адже його знає кожен, хто хоча б трішки цікавиться футболом. Свого часу він виступав за ФК «Львів», «Динамо» (Львів), «Карпати-2», «Закарпаття», стрийський клуб «Газовик-Скала» та «Арсенал» з Білої Церкви. Ще донедавна працював дитячим тренером у школі «Львова», а нещодавно увійшов до тренерського штабу винниківського «Руху». Про ігрову та тренерську кар’єру ми поговорили у нашому інтерв’ю.

Ростиславе Миколайовичу, не так давно Андрій Кікоть очолив команду, Ви увійшли до його тренерського штабу. Як надійшла пропозиція?

Мені зателефонував спортивний директор Володимир Лапіцький і сказав, що Андрій Ярославович хоче бачити мене у своєму тренерському штабі. Я погодився, але спершу вирішив узгодити все з керівництвом футбольного клубу «Львів», адже там багато років працював дитячим тренером. Користуючись нагодою, хочу подякувати президенту Роману Михайліву, який поставився з розумінням до мого вибору.

Працювати дитячим тренером цікаво і водночас нелегко. Яким цей період був для Вас?

Після завершення кар’єри гравця одразу почав працювати у школі ФК «Львів». Уявляв собі трохи це інакше, але коли тренуєш 20-25 дітей і всі різного рівня, а ти маєш з ними провести заняття, щоб їм було і цікаво і корисно, то не так все легко. Загалом робота з дітьми мені подобалася, але завжди хотів спробувати себе тренером у дорослому футболі.

Наш регіон багатий талантами?

Дітей є багато талановитих, потрібно їх правильно розвивати, заохочувати, щоб у них горіли очі, тоді може вийти результат. Ще з радянських часів ми на дитячому та юнацькому рівнях усіх перемагали, але у дорослому футболі починалися проблеми. Головна з них - перехід з юнацького на дорослий рівень: кудись ті наші перспективні гравці зникають.

Роками в Україні усі говорять про цю проблему, але вирішити її не можуть, чому ?

Важко дати однозначну відповідь. Одна з причин - у школах зациклені на результаті. Ми не виховуємо індивідуальностей, забороняємо футболістам часто йти в обіграші, вони бояться брати гру на себе, діють просто. А потім виростають усі однакові - віддав, відкрився і все. Зараз тренери молодшого покоління намагаються трішки це змінити. Якщо у дитини є задатки, тоді потрібно допомогти їх розвивати і не заважати. Можливо треба ще трохи часу, щоб наш менталітет змінився.

Ростислав Горецький дозволяв своїм дітям йти в обіграші?

Якщо це було виправдано, у дитини все виходило і не заважало команді, то так. Але якщо приходив талант, брав гру на себе і нікого не помічав, крутив своє кіно, то звісно, я звертав на це увагу. А так загалом, скоріше, так чи ні.

Яка мета футбольної школи «Львів»?

Забрати дітей з вулиці - це основна ціль. Добре, що вчасно своє плече підставив школі Роман Михайлів. Він зберіг саму школу, почав будувати поля, розвивати інфраструктуру. Він, а також директор Ярослав Лемех роблять велику справу, бо надають шанс дітям на чудове майбутнє. Тепер з появою ФК «Львів» у Другій лізі у кращих випускників буде можливість зарекомендувати себе на професіональному рівні.

Останнім часом президенти «Руху» і ФК «Львів» говорять, що всі наші клуби мають допомагати «Карпатам», але приміром, талановиті вихованці Вашої колишньої школи зазвичай їдуть в інші міста. Прикладів доволі багато. Останні це Вантух і Русин, які опинилися у київському «Динамо». Русин навіть уже відзначився за основу киян двома голами. Чому вони оминають «Карпати»?

Ну бо це «Динамо» (Київ). При всій повазі до «Карат», від таких запрошень не відмовляються. Тут самі керівники «зелено-білих» мають вибудовувати діалог і з ФК «Львовом», і з «Рухом», налагодити цю співпрацю, щоб вона була вигідна усім сторонам. Це не повинно бути так: о, він нам сподобався, ми його забираємо. Ні, бо є ще тренери, які його виховували, шнурки йому зав’язували, а керівники клубу у нього теж вкладали час, гроші. Тому це все потрібно враховувати, і під час наступного продажу клуб, який виплекав цього гравця, має отримати якусь компенсацію.

Назар Русин вирізнявся вже у дитячому віці?

Так, завдяки тренеру Олегу Колобичу, а згодом і Андрію Чіху допомогли цьому хлопцеві спрямувати талант у правильне русло. Він увесь час прогресував, тож його поява у «Динамо» є невипадковою.

Ким зі своїх хлопців пишаєтесь, хто має шанс проявити себе у професійному футболі?

Я зараз нікого не хочу виділяти, бо вони ще йдуть цим шляхом. За рік все може змінитися, їм лише по 14 років. Але є багато здібних і талановитих хлопців.

Не шкода було їх залишати?

Відверто кажучи, було важко з ними прощатися. Я перед цим мав кілька пропозицій перейти у дорослий футбол, але відхиляв їх. Одне запрошення від такого амбітного клубу, як «Рух», все змінило. У мене теж є бажання розвиватися, а у Винниках чудовий шанс проявити себе.

За «Рухом» Ви слідкували, бачили багато матчів наживо. Як можете охарактеризувати цю команду?

Тільки-но я прийшов у команду, то одразу сказав, що склад доволі добре укомплектований. Є хороші молоді виконавці, які попри свій вік спробували на смак українську Прем’єр–лігу. Плюс умови у Винниках створені чудові. Залишається подякувати керівництву клубу за можливість працювати з такими гравцями і такою інфраструктурою. А коментувати ігрові моменти з моєї сторони неетично.

Який футбол імпонує вам?

Футбол швидкий, агресивний, комбінаційний, коли команда стрімко переходить з оборони в атаку, коли нав’язує боротьбу на кожному клаптику поля. Імпонує гра «Барселони», «Челсі», «Атлетико».

Гра команди залежить і від підбору виконавців. Чи є у «Русі» ті, з ким можна грати у такий футбол у Першій лізі?

Так, відзначу Буя і Грися, а також Заставного. Це футболіст, який має два серця. Він носиться усі 90 хвилин від прапорця до прапорця, може зіграти і з правого флангу і з лівого.

«Рух» на початку сезону багато пропускав, згодом мало забивав. Звісно, що головний критерій - це набрані очки. Однак, малюнок гри теж важливий фактор. Перемога з яким рахунком більше задовольнить - 1:0 чи 5:4?

Для мене 1:0, команда має бути збалансована в усіх лініях. У сучасному футболі мають атакувати і оборонятися всі.

У «Русі» за який напрямок відповідаєте?

Мій фронт роботи - відеоаналіз матчів суперника. Потім доводжу всю інформацію до головного тренера і футболістів.

Багато різних думок довелося чути з приводу нового тренерського штабу «Руху». У вас цілком молодий склад, будемо відверті, досвіду небагато. Впораєтеся?

Коли відбулася презентація тренерського штабу, мені сподобалися слова нашого президента Григорія Петровича. Мовляв, усі хочуть молодих тренерів, а як у нас такі можуть працювати, якщо їм не надавати шансу. Він ризикнув. Так критика буде завжди, і до неї потрібно бути готовим. Зі своєї сторони докладу максимум зусиль, бо маю велике бажання проявити себе у ролі тренера і принести користь цьому клубу.

Свого часу «Шахтар» грав у Львові і часто проводив тренування у Винниках. На одному з них я помітив Вас із зошитом, де занотовували роботу «гірників» під орудою Мірчі Луческу. Що записували?

Це було передматчеве тренування. Луческу активної участі не брав, стояв збоку, а з командою працювали помічники. Після заняття він підійшов і щось говорив з кількома футболістами. Гравці «Шахтаря» - професіонали, усі чітко виконують завдання.

Мабуть хочете поїхати на стажування до європейських клубів?

Тут навіть не може існувати двох думок. Не буду оригінальним: мені імпонує робота Моурінью, а Раньєрі для мене топ-фахівець. Тренер, який з посередніми футболістами досягає успіху - це взірець. Тільки-но випадає нагода, завше намагаюся десь черпати корисну інформацію, вчитися та дізнаватися щось цікаве.

Нещодавно бачив Ваше фото з Мироном Маркевичем. Ви консультуєтесь із ним щодо майбутньої зимової підготовки?

Це величина у нашому футболі. Гріх, якщо маєш можливість, не скористатися цінними порадами. За його плечима колосальний досвід, тож якщо буде потрібна порада, то звертатимемося до Мирона Богдановича.

22 січня команда вийде з відпустки. Уже мабуть запланували перший збір. Багато буде фізичної роботи?

Велосипед ніхто вигадувати не буде. На перших зборах фізична підготовка, багато буде бігової роботи.

Я так розумію, теперішній склад «Руху» серйозних змін не зазнає?

Наразі у цьому плані затишшя. Ми очікуємо відповіді від «Карпат» щодо орендованих футболістів і вже від цього відштовхуватимемося. Кардинальних змін не буде, бо я вже казав, що у нас є кваліфіковані гравці. Десь, можливо, точечні придбання будуть.

Ростиславе Миколайовичу, на відміну від тренерської кар’єри, ігрова вже позаду. Ви багато хліба з’їли у Першій українській лізі, адже там минуло практично усе ваше ігрове життя. А починалося воно з ФК «Львів»?

Я був випускником Львівського училища фізичної культури. У той час наш навчальний заклад тісно співпрацював з ФК «Львів», усі молоді та перспективні отримували шанс у цій команді. Хто не потрапляв в основу, виступав за «Яворів» у чемпіонаті області.

Чому обрали футбол?

Мій батько займався футболом і мене привів до школи підготовки СКА. Тепер без гри мільйонів свого життя не уявляю. Першим моїм тренером був Віктор Фіолевський. Згодом вступив до Училища фізичної культури, там моїм наставником був Ярослав Луцишин, на жаль, уже покійний. Він був хорошим педагогом, умів знайти підхід до дітей, я в нього багато почерпнув.

У той час ФК «Львів» вже робив те, про що багато наших клубів досі мріють. Брали молодих футболістів, виховували і продавали. Цікавий був проект?

Олександр Діденко був тоді президентом. І його «Львову» добре вдавалося на цьому заробляти. Вірт, Гарас, Семочко, Марущак, Лапко та інші були продані за хороші гроші, з них клуб і жив.

Ви також виступали і за «Карпати-2». Чого забракло, аби потрапити в основу головної команди Львова?

Ходили чутки, що я там скоро буду, але все так і залишилося на рівні чуток. Дивлюся на це реально і вважаю, що не мав тих здібностей і таланту, щоб опинитися у «Карпатах». Те, чого досяг у футболі – усе завдяки бажанню і невтомній праці.

На якій позиції почувалися найкомфортніше?

Починав на місці опорного півзахисника, потім діяв на фланзі в обороні і півзахисті, згодом була мода грати у три захисника, два персональних і один під ними. То була моя позиція, так фактично і став центральним захисником.

Також у Вашій кар’єрі був тривалий виступ за львівське «Динамо». Яку мету цей клуб мав?

Мене туди запросив Андрій Чіх. Ця команда мені дала путівку у великий футбол. Я там провів прекрасних три роки. Президентом був Михайло Вільховий, клуб розвивався, а завдання мав, як і в ФК «Львів», виховувати молодь. Пригадую, мене відправили на оглядини у «Металіст», який тренував Михайло Фоменко. Я відчув що таке команда з вищої ліги. Місяць перебував на зборах спершу у Харкові, потім у Туреччині. Також ніколи не забуду перегляд у «Динамо-2» . Кияни грали тоді на турнірі Макарова у Кончі-Заспі. Коли приїжджаєш і на власні очі бачиш тих, за кого ще вчора вболівав по телевізору у матчах Ліги Чемпіонів, то звісно, передати словами важко. Ми разом тренувалися, харчувалися і навіть грали у кількох поєдинках - це був наче сон.

Чому не вдалося закріпитися у «Динамо-2»?

До мене підійшов Володимир Онищенко і сказав, що у 22 роки вже потрібно грати в основному складі, конкуренцію у другій команді я витримував однозначно, але самі розумієте, у такому віці в «Динамо-2» ніхто не захотів мене тримати.

Поверталися до Львова у депресивному настрої ?

Депресія якщо і була, то не більше тижня. Я побачив рівень, зрозумів на над чим потрібно працювати, і цей виклик додав мені мотивації.

І знову на горизонті виникли «Карпати-2»?

Тоді мене, Краївського і Крашевського віддали у «Карпрати-2». Ми грали у Першій лізі. Згодом я опинився у «Закарпатті» , яке зірок з неба не хапало, було середянком Першої ліги. Але під час зимової перерви ужгородцям підставило плече київське «Динамо», почало допомагати і футболістами, і фінансами. Після виходу з відпустки я зрозумів, що на мене не покладаються, адже у команду приїхало багато нових гравців. Тому перейшов у стрийський клуб «Газовик-Скала». Тоді доволі хороший колектив був, ми посіли за підсумками сезону 5 місце. Однак через фінансові проблеми команду розформували і утворився новий клуб ФК «Львів», власником якого став Юрій Кіндзерський. Пригадую, як ми у серії пенальті обіграли в Кубку України «Карпати». Тоді все місто на вуха поставили. Іще відзначу наступний кубковий двобій з «Металістом». Ми поступались 0:2, але зуміли зрівняти рахунок і довести гру до післяматчевих пенальті. На жаль, не судилося перемогти.

Пригадую, тоді Сергій Щасливий пробивав «паненкою»… Це вийшло смішно, дивно і водночас прикро, бо після такого безглуздого удару команда вилетіла. Що Ви йому сказали у роздягальні?

Як сталося, так сталося, то вже історія. Він взагалі останній залишався зі здорових і тих, хто міг пробити. Ніхто його не засуджував.

Уболівальники та журналісти були обурені, бо у такий відповідальний момент так пробивати неможна.

Візьміть приклад Мілевського на чемпіонаті світу у Німеччині. Ризик є завжди. Якби до мене дійшла черга, я так не бив би. Я б заплющив очі і вдарив воротарю між вуха (сміється), але не підсікав би. Ми, чесно кажучи, всі здивувалися.

Згодом зі стадіону СКА команда вимушено переїхала до Добромиля, на затишному стадіоні «Княжа Арена» Ви перемагали. У чому секрет успіху?

Головний тренер Степан Юрчишин довіряв молодим футболістам, умів з ними працювати. Пригадую, ми стартували у Першій лізі не надто вдало, але поступово команда набрала обороти і здійснила подвиг – вийшла до Прем’єр-ліги. Це ще раз доводить, що є місцева молодь, потрібно з нею працювати. Тоді про себе заявили брати Баранці, Федорчук, Гальчук, Радь, Романюк, Ільків.

Команда підвищилася у класі, але пішла у Прем’єр-лігу без Ростислава Горецького. Образились на клуб, що так і не надав шансу зіграти у найсильнішому українському дивізіоні?

У мене закінчився контракт, нового не запропонували. Я отримав пропозицію від білоцерківського «Арсеналу». Стараюся твердо стояти на землі, а не літати у небі – значить, не дотягував до того рівня, потрібно дивитися правді у вічі. У футболі все треба доводити на полі, у Першій лізі теж комусь потрібно грати.

Якою тоді була Перша ліга, чи змінилося щось через десять років?

Більше уваги стало зі сторони ЗМІ, з’явилися трансляції матчів - тобто стало цікавіше. А рівень футболу? Мені важко сказати, бо я не граю. У Першій лізі завжди було багато боротьби, кілька команд старалося грати у футбол.

Далі був і міжнародний досвід?

Це несерйозно, адже грав у польській аматорській лізі, а ще в обласному чемпіонаті. Доля мене вкотре звела з Андрієм Чіхом, він зібрав хорошу команду у Східниці, ми стали чемпіонами області та володарями Кубками.

Коли вирішили стати тренером?

Я першу свою ліцензію отримав у 27 років. Тоді працював у ФК «Львів» і Богдан Хоркавий. Він порекомендував, і я отримав диплом категорії «С». Коли завершив кар’єру, отримав пропорзицію посади тренера у дитячій школі «Львова». Окрім цього, мене залучали до роботи і з основною командою, за це хочу подякувати Андрію Чіху та Володимиру Журавчаку.

Які цілі має тренер Ростислав Горецький?

Хочу як тренер залишити свій слід в історії, зараз хочу разом з «Рухом» рости і прогресувати. Який солдат не хоче бути генералом? Ось і я маю ціль працювати на найвищому рівні. Звісно, це довгий і тернистий шлях, який лише розпочинається.

За матеріалами www.fcruh.com

<<<