Звістка про те, що українки Христина Стуй, Наталя Строгова, Наталя Погребняк, Вікторія Кащеєва перемогли на чемпіонаті Європи в Чебоксарах у командній естафеті 4х100м, стала найтоповішою спортивною новиною. Це ж яке треба мати зухвальство, щоб подолати росіянок у них же вдома! Ще й, перетнувши фінішну пряму, вигукнути на камеру «Слава Україні»! Бідний тамтешній коментатор ледь мову не втратив і одразу почав «викручуватись»: «Не знаю української, але думаю, що вона сказала “ми добре попрацювали”. Так! Наші легкоатлетки відмінно спрацювали – саме завдяки ним у Росії здійнявся український прапор. А найвідважнішою у Чебоксарах була вихованка Львівського училища фізичної культури Христина Стуй (на фото), яка і виголосила «Слава Україні». Не дивно, адже красуня-спринтерка з волелюбного та нескореного Західного краю - народилася у с. Угринів Івано-Франківської області.
- Христино, проведення чемпіонату Європи у Росії анітрохи не лякало Вас?
- Зізнаюся чесно - не мала жодного бажання їхати до Росії і змагатися там. Усі близькі та друзі, знаючи мої переконання, були здивовані, що я таки вирішила брати участь у цьому старті. Адже ще в квітні ми з тренером попередили керівництво: «виступати у Росії не будемо, тому і на відбір до Кіровограду не приїдемо».
- Чому все ж змінили думку і вирішили змагатись?
- Перед Кубком України травмувалася Леся Повх і відмовилась змагатися на чемпіонаті Європи. Якби я не погодилась, команді довелось би четвертою залучати іншу дівчину, яка біжить стометрівку з часом 12сек, а для нашої естафети це просто крах.
- Чи правильно зрозуміла: те, що змагання проходили у Росії стало для Вас додатковою мотивацією для перемоги?
- Чи було це додатковою мотивацією? (задумалась)…можливо. Мені дуже хотілось, щоб український прапор помайорів там - на стадіоні, тож мчала до фінішу так швидко, як тільки могла! У переддень старту наснилося, що ми перемогли, і я на камеру вигукнула «Слава Україні!» Дівчатам розповіла, що бачила хороший сон, але який саме не насмілилась озвучити. І ось вже в дійсності - перетнула фініш першою, в голові одразу промайнуло: "Як? Як так вийшло? Значить, це був віщий сон!" Пройшла повз камеру, а потім подумала: потрібно, щоб сон збувся повністю. Тож вернулася і закричала «Слава Україні!» Не планувала цього заздалегідь, це було спонтанно, на той момент це був крик душі.
- Передивляючись відео змагань, не може лишитися непомітним, що наша команда з початку естафети захопила лідерство і впродовж усієї дистанції суперниць близько вже не підпустила…
- Так, все правильно. Наталя Строгова дуже добре розігнала естафету. Наш час 42,50 сек – а це майже на півсекунди швидше за росіянок, які стали другими. У спринті це колосальний відрив. Ми встановили новий рекорд командних чемпіонатів Європи. Попередній рекорд також український - в 2011 році на чемпіонаті Європи в Стокгольмі ми показали час 42,61 сек. Тоді, правда, склад команди був іншим, та у 2013 році наша DREAM TEAM розпалася.
- Команда-мрія…Це хто так гарно іменував ваш спортивний квартет?
- Ще в 2011 році, коли стали бронзовими призерам чемпіонату світу в Тегу (Південна Корея), нашу команду почали називати "командою мрії".
- Христино, чому ж розпалася ваша DREAM TEAM?
- У 2013 році двох учасниць дискваліфікували. Після цього більшість поставили хрест на нашій естафеті. Адже вважали, що саме ці дівчата «витягували» естафету. Я щаслива, що в Чебоксарах й з новою командою нам все вдалося!
- А як в загальному сприйняли Вас російські глядачі у Чебоксарах?
- Я дуже сильно переживала, як зустрінуть українських спортсменів трибуни, чи підтримають нас оплесками. Якщо глядачі мовчать, коли представляють атлетів, це морально тисне на спортсмена. Та з впевненістю можу сказати: у Росії нас прийняли тепло! Люди підходили, бажали успіхів, фотографувались з нами. Та й підтримували на кожному виході на старт. Звичайно, не так, як російських спортсменок, це і зрозуміло, проте і не так не холодно, як всі цього боялися.
- Христино, хоч усвідомлюєте, що Ви тепер героїня!
- Так(сміється). У соцмережах отримала безліч привітань з перемогою і рекордом, а ще багато хто дякував за те, що підняла дух усієї країни своїм вигуком в камеру. Для мене це дуже важливо!