Гандбол : Тамара Смбатян: «Хочемо привезти до Львова Кубок Виклику ЄГФ»

Тільки з посмішкою приходила та приходить в рідний зал багаторазова чемпіонка країни, переможниця різних дитячих міжнародних турнірів, чемпіонка Європи серед студентів, учасниця багатьох Європейських чемпіонатів в складі різного віку молодіжних команд та національної, вихованка Львівського училища фізичної культури, а сьогодні лідер львівської «Галичанки» Тамара Смбатян. Навіть і у складі молодіжки з пляжного гандболу разом з Наталією Савчин вибороли 5-те місце на чемпіонаті Європи в Батумі (Грузія).

Звісно, щира спортсменка, погодилася для уболівальників гандболу відповісти на кілька моїх запитань, в основному пов'язаних з виступом у недавньому фіналі Чемпіонату Європи, коротко про свої перші кроки в спорті, про рідну «Галичанку», про майбутнє…

- Чи не сковує тебе слово наймолодший? Адже приставка НАЙ - завжди крокує з тобою –(в минулому) наймолодший гравець чемпіонату України серед команд суперліги, наймолодший гравець в складі різних молодіжних команд України як з гандболу, так і пляжного гандболу,(сьогодні) наймолодша в складі національної збірної та й мабуть і була наймолодшою серед учасниць фінальної частини чемпіонату Європи 2014.

- Я до цього звикла, адже ще в місцевій школі за бійцівські якості та мій фізичний стан, пам'ятаєте й ви мене перевели в старшу групу. Звісно тут вже була й вища програма підготовки, що принесло в майбутньому свої плоди.

- Як ти сприйняла запрошення в національну збірну?

- Звісно, здивувалася. Я постійно була у полі зору наставників, адже вони стежать за виступами гравців в національному чемпіонаті, в молодіжних чи клубних першостях Європи. На той час я вже була і чемпіонкою України, і чемпіонкою Європи серед студентів та саме тут і була признана кращим гравцем континенту, а на молодіжному чемпіонаті Європи була в складі її символічної збірної та й признана кращим розігруючим гравцем. Офіційно згідно наказу мінмолодьспорту у національній збірній я з грудня 2013 року, але до цього Леонід Ратнер вже неодноразово запрошував мене на тренувальні збори команди.

- Як зустріли тебе старожили команди?

- Пригадую, на першому побаченні на зборах в Херсоні, мені приділяли величезної уваги всі збірниці, бажали чогось навчити нового, звертали багато уваги на психологічну підготовку, розповідали різних пригод під час офіційних ігор… Зауважте, що в команді гравці різного віку й звичайно й досвіду, якого набували вже й в клубах Європи. В сьогоднішній збірній, лише п'ятеро нас, що виступають дома. Є й гравчині старші за мене на цілих тринадцять років! Є й наша коломиянка, головний воротар Вікторія Тимошенкова, яка попробувала пороху в командах Росії, Туреччини та Румунії, в минулому також гравець «Галичанки», хороша подруга нашої Марійки Боклащук. І характерно, що нас всіх об'єднює гандбол, професіоналізм та Україна.

- Чи довіряли тобі вже виходити на ігри в офіційних іграх за вихід до фінальної частини?

- Боротися за путівку на поїздку в Угорщину чи Хорватію (місця проведення фінальної частини) нам довелося з командами Австрії, Данії та Литви. Мене вже наставники потрошки награвали, тобто випускали в окремих моментах на своє бачення. Звичайно хвилювалася, але вже й тішилася своїми забитими м'ячами, особливо у ворота датчанок. Найвідповідальнішою була гра з командою Австрії, причому на нейтральному полі в Словаччині в місті Міхаловци, (Європейська федерація забороняла через ситуацію на Сході) проводити нам домашні ігри в Україні. Завдяки характеру та духу ми змогли вирвати перемогу та потрапити на фінал.

- Коротенько про підготовку до фіналу?

- На збір команди, що проходив в Конча-Заспі зібрали нас за 5 днів до початку фінальних змагань. Вже не було з нами лідера й одного з кращих гравців Європи Юлії Манагарової, яка підписала контракт з російською командою з Ростова на Дону, та й взяла підданство… Дві товариські зустрічі провели з командою «Ювента» в Словаччині і то з казусами, адже п'ять гравців не мали віз, та й не дочекалися від наших керівників форми, грали у позиченій формі господарок. Отакої. Правда в день від'їзду команди до Угорщини до міста Дебрецен була вже й форма й візи та навіть домоглися телетрансляцій матчів на ТВ за участю команди України.

- Твої враження від фіналу?

- Моя участь в цих змаганнях саме в день відправки була під знаком питання. На останньому тренуванні підвернула ногу - гематома, сльози, чаклування лікаря та масажиста… Все ж таки мене просто взяли до складу делегації, навіть не як гравця. Чого я не передумала в цю останню ніч! А на ранок мов і нічого не було, можливо так Бог дав, почувши мої щиросердечні благання. Навіть вийшла на тренування перед першою грою, та заграти все ж таки не судилося. Про те через день таки випустили мене, правда не на довго… Допустилася школярської помилки при ловлі , адже так на лаві запасних захопилася грою, що вибігла на поле без ліпи. Знову довго не покидали думки - що подумають про мене, ті хто сиділи біля екранів телевізорів, дівчата та наставники. По інакшому вже пішла гра з румунками, адже на помилках вчаться, забила два хороших м'ячі, комбінувала, зробила гольову передачу в лінію… Та поразка з різницею в один м’яч лишила нас подальшої боротьби за нагороди чемпіонату.

- Спортивні плани на завтра ?

- Після коротеньких різдвяних канікул знову тренування до чергових турів чемпіонату команд суперліги та й кубку Виклику. З командою плануємо вибороти золото чемпіонату України, ми сьогодні лідери в турнірній таблиці, та твердо віримо, що медалі найвищого ґатунку будуть у місті лева. Хочемо привезти до Львова й Кубок Виклику ЄГФ. Після гучної перемоги над голандським клубом, жереб нас звів з гречанками з якими будемо грати в Львові дві гри за домовленістю гостей. Вірю, що й городенківський десант уболівальників, як завжди - 14 та 15 лютого нас підтримає.(Сміється). Ну а в червні вже збір та ігри національної у відбірковому турнірі до фінальної частини чемпіонату Світу. Нашим суперником буде амбіційна команда Польщі. Гандбол в цій країні сьогодні на значному підйомі. Полячки на недавньому ЧЄ провчили самих росіянок.

- Відомо, що до тебе привертають увагу різні засоби інформації, з ціллю отримати якусь інформацію, коментар, чи навіть знятися в якомусь телесюжеті. Чи хвилюєшся?

- Якщо це після успіху команди, то звичайно це приємно, бо переповнюють емоції, оплески та вираз обличь вірних уболівальників. А прихильників у нас тим часом чимало і у Львові, і в рідній Городенці, і в Камянці-Подільську, і в Києві, і в Херсоні… Значить ми чогось досягли, коли з Городенки приїжджають вболівати за нас чи в Ужгород, чи у Львів, чи в Бровари… А в загалі, то привикла, адже і я і мої подруги по команді та наші наставники працюємо на професійній основі,не лише удосконалюємо ігрову діяльність, але вчимося бути людьми, та хочеться довести те, що в тебе на душі і свій професіоналізм до нашої майбутньої зміни, до глядача та до спортивних керманичів.

- Чи часто згадуєш свою рідну школу? Якісь цікаві моменти дитинства…

- Аякже! Мені час від часу й сняться сни тих часів, коли ми їздили на змагання, як ми відпочивали в палатках на березі Дністра, як ми організовували в спортзалі дискотеки для команд учасниць різних турнірів, як ви водили нас, бувало й по 25 учнів по різних історичних місцях Києва, Одеси, Кам'янця Подільського, Хотина, Ужгорода, Запоріжжя, як варили нам сніданки, обіди та вечері, вчили ділитися кусочком хліба, як організовували зустрічі з Олімпійськими чемпіонками, нашою зіркою Марійкою Боклащук. А як не згадувати про наше перше чемпіонство, про перші виїзди команди в Польщу, Литву, Румунію, про часті вилазки на санчатах на урощище Червона,про відпочинки та тренування на березі Дністра, відвідини музею пожежної охорони міста та екскурсію в кузню Богдана Новосельського… Часто думаю, скільки свого особистого часу приділяли нам. Завжди хочеться почути від когось доброї поради чи слова. Згадую часто казані вами слова – ви мої внучки, тому й любов у мене до вас більша ніж до дітей! (Дякую за ці спогади та зізнання).

- Чи правда, що тебе хочуть бачити в своїх клубах фахівці Європи?

- Ще коли ми їздили на міжнародні дитячі турніри до Польщі та Румунії, на нас були кинули око тамтешні фахівці. Маємо приклад Юлії Думанської, яка сьогодні виступає у вищому дивізіоні Румунії за лідера команду з Бая- Маре. Звичайно було чимало пропозицій від зарубіжних клубів, але чомусь думаю, що ще ранувато, та звикла до «Галичанки», не уявляю, як буду без цього рідного по духу клубу, найкращого в світі міста, подруг по команді, наставників та уболівальників. Так у нас немає таких умов, такої бази, екіпіровки, транспорту, коштів, але в нас є щось те, що близьке та рідне нам по духу. Якщо прийде час іти в Європу, то думаю у Францію або в Німеччину, мені подобаються ці країни.

- Що б ти хотіла побажати нашим краянам?

- Миру, добра та злагоди в усьому. Щоб якнайшвидше припинилися бойові дії на Сході. Поважати одне одного.

Саме в ці дні в Городенці проходив всеукраїнський турнір, пам'яті Героїв Небесної Сотні. Тамара зі своїми подругами Наталією Савчин та Лесею Смолінг були не глядачами… Вони давали автографи учасникам та дітворі, охоче фотографувалися з бажаючими мати пам'ятку про майстринь, та й приєдналися до церемонії нагородження переможця, призерів та кращих гравців.

Автор Богдан Аліман, www.galsports.com

<<<