Гандбол : Василь Козар: «У півфіналі легко не буває»

Старший тренер відділення гандболу Львівського училища фізичної культури і за сумісництвом головний тренер львівської «Галичанки» Василь Козар (на фото) у розмові з кореспондентом IA ZIK поділився своїми враженнями про перший півфінальний поєдинок команди у польському Щецині проти тамтешньої «Погоні-Балтики» у розіграші Кубка Виклику сезону-2014/2015 та розповів про перспективи вибороти путівку у фінал престижного євротурніру.

Минулої суботи гандболістки львівської «Галичанки» зіграли перший, гостьовий поєдинок проти польської «Погоні-Балтики» зі Щецина у рамках півфінальної стадії розіграшу Кубку Виклику сезону-2014/2015. Як вже розповідав IA ZIK, гра на паркеті Hala Miejska у Щецині завершилася перемогою полячок з мінімальним рахунком 29:28 (13:13). Але доля путівки у фінал вирішиться в найближчу суботу, 11 квітня, у Львові, коли команди зіграють матч-відповідь.

«Галичанка» додому повернулася вчора, а вже сьогодні вранці підопічні Василя Козаря провели тренування в рамках підготовки до матчу-відповіді. По його завершенні наставник львівських гандболісток відповів на питання IA ZIK.

– Важка вийшла гра, але у півфіналі легко не буває, – розпочав розмову Василь Миколайович. – Лідерами «Погоні» є дуже досвідчені гравці (середній вік стартового складу польської команди – понад 30 років), які багато пограли і в єврокубках, і за збірну Польщі на самому високому рівні, тож у гандболі вони бачили усе. Польки чудово відчувають гру і знають, коли треба додати, а коли збавити оберти, зробити паузу. Також слід відзначити дуже хорошу функціональну готовність команди зі Щецина – усі гравці мають серйозні габарити і до того ж дуже швидкі і достатньо витривалі. Тим не менше, ми зіграли з ними на рівних і якби не провальна десятихвилинка в середині другого тайму, то ми могли цей матч і виграти.

– Що стало причиною того, що саме в той момент, коли «Галичанка», здавалося, заволоділа ініціативою і вийшла вперед у рахунку (22:20), ми перестали закидати?

– Це гандбол, у ньому упродовж гри бувають різні повороти, за непередбачуваність його й люблять вболівальники. Але я думаю, що затяжний провал в нашій атаці, про який ви кажете, стався перш за все через нестачу досвіду у наших молодих гравців. У нас за віком дуже молода команда. Коли брати середній вік «Галичанки» і «Погоні», то можна сказати, що це грали ледь не доньки і мами (посміхається). Зрозуміло, що у наших дівчат й близько немає того досвіду, який є у гравців польської команди. А ще на якийсь час і везіння від нас відвернулося. Нам ніяк не вдавалося закинути – то в каркас воріт попадемо, то прекрасно зіграє у рамці колись наша, а тепер їхня Соломія (воротар «Погоні» Соломія Шиверська (дівоче прізвище Кропивницька) народилася і виросла у Львові і свого часу грала за «Галичанку» – авт.). Навіть пенальті не забили. Суперник натомість ледь не з кожною атакою збільшував відрив у рахунку і довів його до п’яти м’ячів.

– Що допомогло в той момент виправити ситуацію? Що ви сказали команді, повернувши її в гру?

– Перш за все я вдячний дівчатам, що вони психологічно не «поплили» в тій критичній ситуації, коли ми ніяк не могли закинути бодай м’яч. От ви мене питаєте, що я їм сказав у той момент. Та нічого я гравцям не говорив. Коли вам хтось із тренерів буде розповідати, що в подібній ситуації він сказав своїм підопічним якісь чарівні слова і вони одразу почали грати так, як треба – не вірте, він бреше! Немає ніяких чарівних слів. Якщо команда багато і самовіддано працювала на тренуваннях, коли гравці кожен день чесно виконували свої професійні обов’язки, то команда сама обов’язково впорається з проблемами. Звичайно, роль тренера також важлива. У даному матчі вирівняти гру нам вдалося завдяки проведеним замінам. Я вніс певні корективи і поступово все стало на свої місця.

– На останніх хвилинах «Галичанка» не лише нічим не поступалася господарям майданчика, а й мала перевагу у грі.

– Так, ви праві, заключна частина зустрічі була за нами. Тут зіграв свою роль той факт, що «Погонь» грала майже весь матч одним складом і під кінець зустрічі на їхніх діях позначилася втома. Ми ж більш рівномірно розподілили ігрове навантаження на усіх дівчат і завдяки цьому на останніх хвилинах виглядали помітно свіжішими. Це й дозволило скоротити відставання в рахунку до мінімуму.

– Кінцевий рахунок матчу закономірний, чи все ж можна було повернутися додому щонайменше з нічиєю, а то й з перемогою?

– Знаєте, гра могла закінчитися по-різному. Ми могли й виграти з перевагою навіть десь у п’ять м’ячів, але ж могли й сім–вісім програти. Тому не треба нарікати на долю, бо програш в один м’яч залишає нам непогані шанси пробитися в фінал. Головне, добре підготуватися і показати в суботу той гандбол, в який ми вміємо грати. Ну й звичайно ми дуже сподіваємося, що львівські вболівальники своєю підтримкою та позитивною енергетикою нам допоможуть виграти повторний поєдинок з необхідним рахунком і тим самим ми всі разом у гарному настрої зустрінемо Великдень.

Автор Іван Дупнак, за матеріалами www.zik.ua

<<<