53 років1971 - 2024

Спортивні відділення:

Гандбол : Л.Смолінг:"Спершу навчалася у Львівському училищі фізичної культури, потім у Львівській Політехніці"

23 січня 2016р. свій двадцять другий день народження святкувала вихованка Львівського училища фізичної культури, а сьогодні гравчиня львівської "Галичанки" та національної збірної команди України з гандболу Леся Смолінг.

- Лесю, вітаю. Чи любиш святкувати дні народження?

- Дякую усім за привітання. Ой, у мене якось кожного року по-різному, але, здається, що у міру дорослішання день народження хочеться святкувати все менше і менше.

- А який найкращий подарунок отримувала у свій день народження?

- Найкращий день народження був два роки тому – на моє двадцятиліття. Дівчата з команди підготували мені квест вулицями Львова. Це незабутні емоції! Певно, щороку 23 січня пригадуватиму саме той день народження.

- Квест? А, нумо, підгляньмо у вікіпедію… "Квест - аматорське спортивно-інтелектуальне змагання, основою якого є послідовне виконання заздалегідь підготовлених завдань командами або окремими гравцями". А як відбувався твій святковий квест?

- Мій квест виглядав приблизно так: мені підкинули конверт з загадкою, за допомогою якої я мала визначити, куди йти далі, і таких конвертів було десь десять. Ось така у мене вийшла святкова прогулянка Львовом, кінцевою станцією якої став гуртожиток, де проживаю, і там я відшукала подарунок від команди.

- Думаю, і цьогоріч подруги по "Галичанці" не підведуть і подарують тобі щось особливе. А як сама себе привітаєш зі святом?

- У день народження дарую собі щось таке, що в звичайний день не купила би чи не зробила би! Поки планую похід в перукарню, а там буде видно. Та в принципі нічого особливого цьогоріч не робитиму. У нас ще тренування сьогодні, тож пригощу дівчаток смачним тортиком, чого також не можемо дозволити собі у повсякденності – тримаємо форму (сміється).

- Ти щаслива людина, адже у тебе дружня та велика гандбольна сім’я – твоя "Галичанка". А ось цікаво, чому і у якому віці ти обрала саме гандбол?

- В шкільні роки я почала зі спортивної гімнастики, але секцію закрили. Крім того, займалась баскетболом і волейболом (особливо він мені подобався). Проте, я завжди хотіла грати саме у гандбол. Тож тато привів мене на гандбол до городенківської дитячо-юнацької спортивної школи. Він і сам колись був гандболістом, а саме розігруючим , як і я зараз. В гандболі я з другого класу.

- А далі… У Тобі прокинувся талант і ти досить стрімко почала демонструвати хорошу гру…

- Не зовсім. У віці десяти років я в селі у бабусі послизнулась на траві (була сильна роса) і зламала стегнову кістку. Це був уламковий перелом, через який я пролежала 5 тижнів на витяжці і 5 тижнів в гіпсі! Мені всі говорили, що після такої травми я вже не зможу професійно займатися спортом. Однак бажання грати у гандбол перемогло. Особливо завдячую в цьому моїм батькам і тренеру Богдану Аліману.

- Ти згадуєш обох батьків, але наскільки я знаю, мама не надто поділяла твоє захоплення гандболом, бо як вчителька, певно, бачила тебе більше у науці…

- Мама не хотіла, щоб я професійно займалась гандболом, але для загального розвитку тільки "за"! Ще й після перелому ноги в мене були деякі проблеми з ходою, а граючи у гандбол, я навпаки швидше виправила дефект! З часом мама взагалі перетворилася на фаната гандболу і "Галичанки". І змирилася, що її донечка вже близько десяти років львів’янка. Адже я спершу навчалася у Львівському училищі фізичної культури, потім у Львівській політехніці.

- Який фах здобула?

- У грудні 2015 року закінчила Політех за спеціальністю "документознавство та інформаційна діяльність". Поки я ще не вирішила, чим буду займатись, коли завершу гандбольну кар'єру. Але в професії тренера я себе точно не бачу (сміється).

- Це ж чому не хочеш стати тренером?

Просто, здається, що з часом спорт "приїсться" і захочеться чогось іншого, хоча, можливо, моя думка зміниться.

- Вашій найстаршій "галичанці" Наталії Туркало тридцять три роки, вона мама дворічної дівчинки і при тому успішно продовжує грати у гандбол. А як ти довго плануєш бути у грі?

- Моє гандбольне довголіття залежить від декількох факторів. Насамперед, наскільки дозволить здоров'я, стільки й буду грати. А ще в особистому житті може по-різному скластись, тому наперед загадувати не буду, але до років тридцяти хотілось би пограти.

- З огляду на твій немалий спортивний стаж, скажи, що є найкращим у гандболі і що навпаки не подобається?

- Як на мене, то в гандболі найкращим є відчуття підтримки і згуртованості в команді. У важкі моменти на майданчику чи навіть у житті тебе є кому підтримати і є кому допомогти. Це те, чого, на мою думку, не мають люди, які не займаються командним видом спорту! А ось поганим аспектом є постійний брак часу. Насправді гандбол, як і будь-який інший вид спорту, забирає вагому частину життя, тому не кожен захоче і зможе ним займатись. Та повірте, незабутні моменти кожної перемоги спонукають ще краще тренуватись і досягати більших висот.

- До слова, твоя найкраща подруга по команді Наталія Савчин нещодавно згадувала, що у неї були ситуації, коли хотіла покинути гандбол. Чи траплялось і у тебе таке?

- В мене не було серйозних моментів, коли хотілось покинути спорт. Інколи якісь незначні суперечки з тренером або невдачі на майданчику на мить викликали таке бажання, проте наступного дня все минало.

- Ось давай про суперечки з тренером поговоримо. Ти слухняна гравчиня (у "Галичанці", у збірній) чи любиш трішки посперечатися?

- В принципі я неконфліктна людина і вважаю, що тренер завжди правий. Тому слухаю всі зауваження і поради уважно та покірно. Проте, коли я стовідсотково впевнена, що права, обов'язково висловлю свою думку і можу навіть трішки посперечатись (сміється).

- А чи замислювалась сьогодні, у день народження, про що шкодуєш у своєму житті? Можливо, чогось не зробила чи, навпаки, зробила не так?

- Якщо на рахунок гандболу, то дуже шкодую, що минулого сезону травмувалася (пошкодила колінний хрящ) і через довге відновлення не змогла допомогти своїй команді у півфіналі єврокубкових матчів. А поза спортом шкодую, що погано знаю англійську - не вчила її як слід зі шкільних років, а тепер доводиться надолужувати згаяне!

- Як полюбляєш проводити вільний час, якого хоч і мало, та від того він ще цінніший?

- Читаю, інколи вишиваю і ще дуже люблю просто гуляти вулицями Львова. Скільки часу вже живу у Львові, щоразу відкриваю для себе щось нове і цікаве. З захопленням вчу історію нашого міста, читаю всі легенди, які тільки знаходжу про величне місто левів.

- Лесю, насамкінець – у паспорті двадцять два, та щось мені підказує, що в душі значно менше…

- Насправді дорослою я себе ще точно не почуваю. Розумію, що вже немаленька і переді мною ставляться завдання, та й сама маю цілі, яких би хотілось в житті досягти. Але подуріти чи просто посміятись з друзями – це моє. Та й не тільки з друзями. Найбільше люблю такі моменти в сім'ї: бувало, що ми просто, без будь-якої причини, з батьками обливались водою чи перевертали хату догори дриґом. Ви знаєте, я щаслива людина, а скоріше дитина, і за це вдячна своїм батькам.

ЛЕСЯ СМОЛІНГ (22 роки)

Народилася 23січня 1994 року у м.Городенка Івано-Франківської обл.

Майстер спорту.

Ігрове амплуа: розігруюча.

Зріст 171 см, вага 66 кг.

Гандболістка ГК "Галичанка" (№ 11) та національної збірної команди України.

У складі "Галичанки" - чемпіонка України жіночої суперліги, півфіналістка Кубку Виклику-2015, учасниця Кубку ЄГФ сезону 2015/2016.

У складі студентської збірної України – чемпіонка Європи серед студентів, 7-ий лауреат Всесвітньої студентської універсіади.

Освіта: вища, НУ "Львівська політехніка" .

Хобі: фільми, книги, вишивка.

Життєво кредо: Немає нічого неможливого, є небажання цього досягнути!

Автор Наталія Васьо, за матеріалами www.galsports.com