Гандбол : Леся Смолінг: «Цього року ми граємо в Кубку ЄГФ. Тут команди сильніші»

Це той випадок, коли співрозмовник розповідає про все, що цікавить, ще й додає чогось цікавого на власний розсуд. Для журналістів — справжнісінька знахідка! А ще варто відзначити, що наша Леся чи не кожне речення пронизує радістю, інколи - легким гумором. В газетах в дужках часто пишуть, коли герой матеріалу сміється. Тут це було б недоречно, адже героїня нашої рубрики майже всі свої думки передає якось веселково, радісно. Тут навіть слово “сміється” не підходить. Воно якесь грубе по відношенню до того світлого настрою, яким наповнене це інтерв'ю. Одно слово, читайте самі!

- Вмикай уяву, будем кататись на машині часу! Згадай, як ти вперше почула про гандбол... Як це було?

- Я вже не один раз про це розповідала... Про гандбол вперше почула від тата, адже він в молодості також ним займався. От він мене й заінтригував. Так, у віці семи років, я вперше взяла в руки гандбольний м'яч. Моїми першими тренерами стали Богдан Романович Аліман та Люба Богданівна Поляк (Лазорко).

- А що окрім гандболу тоді було для тебе цікавим? Якими були твої захоплення?

- Ой, у такому віці мені, здається, було цікавим все! Я ходила на усі можливі гуртки, окрім танців і музики (з цим одразу не склалось)! Але я нічому більше не приділяла стільки уваги, як гандболу. Богдан Романович з тих людей, що вміють зацікавити дітей формами, новими м'ячами та першими поїздками на змагання. Ось так я зрозуміла, що гандбол - це моє.

- Батько радів твоєму вибору?

- Ну звичайно. Чого не скажеш про маму. Моя мама - вчитель, вона завжди думала, що я буду добре вчитись і всяке таке, ну але вже точно не вірила, що я можу професійно спортом займатись.

- Її думка змінилась після перших перемог?

- Вона спочатку була навіть проти того, щоб я в училищі фізкультури навчалась. Але потім зрозуміла, що це моє життя. І, як каже Василь Миколайович, стала "справжнім фанатом гандболу і “Галичанки”. Тепер мої батьки часто приїжджають до мене на ігри, і цьому я дуже рада. Відчуваю підтримку рідних і близьких...
До речі, у час, коли ми будемо грати в Кубку ЄГФ, у моєї мами день народження! Тож, сподіваюсь, вдасться зробити їй подарунок!

- А як так вийшло, що ти опинилась у "Галичанці"? Невже особисто Василь Миколайович подбав про це?

- Василь Миколайович був моїм тренером у Львівському училищі фізичної культури (на той час він ще не був у "Галичанці"). Потім він став головним тренером "Галичанки", ну і, ясна річ, почав підтягувати нас, своїх дівчат з училища. Тоді була важка ситуація в команді, фінансування майже повністю припинили, і всі гравці розійшлись по інших клубах. Так, зовсім неочікувано, ми стали головним складом "Галичанки" у віці шістнадцяти років.

- Страшно було?

- Ще й як! Свою першу гру пам'ятаю, ніби це вчора було: ми грали із Запоріжжям вдома. Тренер випустив мене в стартовому складі, і це було для мене добрячою несподіванкою. В цьому ж матчі я й забила свій перший гол в Суперлізі.

- Легендою вже стали історії про те, як Василь Миколайович ще в перші сезони свого тренерства налаштовував вас на майбутнє лідерство в Україні. Вірилось йому?

- Він перед грою нам говорить завжди: "Боротися, з Богом, і перемога буде наша". А на той час він нам говорив: "Боротися, з Богом, і через декілька років перемога буде наша". Це був такий своєрідний жарт, в який, на той час, мало хто вірив. Але ми довіряли своєму тренерові і знали, що, рано чи пізно, але ми все ж будемо перемагати!

- Взагалі я помітив, що тренер дещо часто під час ігор апелює саме до тебе. Робить з тебе справжнього лідера?

- "Галичанка" завжди вирізнялась тим, що вона була Командою, і у найважчих іграх найбільше була помітна саме Команда, а не якісь окремі гравці. Це й довели останні ігри зі "Спартаком": не було окремих гравців, було видно команду в цілому. Думаю, саме цього й домагатиметься тренер від нас і надалі.

- А якою "Галичанку" ти бачиш у майбутньому?

- "Галичанка" завжди була й буде своєрідною командою, не такою, як решта! Так, як Львів вирізняється з-поміж усіх міст України своєю загадковістю та неповторністю, - так і "Галичанка" вирізняється своєю грою та командним духом. Так було, є і, сподіваюсь, буде й надалі.

- А тепер - про суперника. Як думаєш, "Галичанці" буде важко з "Пріштіною"?

- Нам завжди було непросто на міжнародній арені. А цього року ми граємо в Кубку ЄГФ. Тут команди сильніші, а тому й ігри будуть важчі. Команду-суперницю ми не знаємо, але, думаю, нам під силу її побороти!

- Ця команда минулоріч навіть не грала у Єврокубках. А роком раніше вилетіла в третьому раунді Кубка Виклику. Ви тоді були в півфіналі... За дитячою логікою, ви б мали їх розірвати! Але то жарти.

- За два роки з командою могли пройти кардинальні зміни. Але, покладаю сподівання, цього не сталось.

- А ти знала, що Україна не визнала Косово незалежною державою? Тобто ви гратимете з командою, країна якої навіть не всіма визнана...

- Чомусь завжди її вважала окремою, незалежною державою.

- Що ж, на цьому все. Бажаю перемогти та пройти далі! А твоїй мамі - щирі вітання!

Ось і все на сьогодні. Бажаємо "Галичанці" перемог цими вихідними, а Лесі - закинути купу гарних голів. Чекаємо на Вас в суботу та неділю в палаці спорту "Галичина". Початок матчів - 15:00. Це інтерв'ю та ще багато цікавого Ви зможете прочитати в передматчевій програмці.

Автор Володимир Голод, за матеріалами www.galsports.com

<<<