Легка атлетика : Оксана Райта: «Моєю головною суперницею буде Юлія Кухар»

Студентка ІІІ курсу Львівського училища фізичної культури, вихованка Сокальської ДЮСШ "Соколяни", бронзовий призер І літніх юнацьких Олімпійських ігор 2011 року в Сінгапурі Оксана Райта вперше стала медалісткою дорослого чемпіонату України з легкої атлетики. 16 лютого 2013 р. в Сумах, де відбувалися змагання, Оксана не тільки завоювала "бронзу" серед дорослих, але й стала чемпіонкою України серед молоді. До того ж наша землячка покращила свій особистий рекорд в бігу на 3000 метрів з перешкодами. Про свій успіх Оксана Райта розповіла кореспонденту "Вісника".

- Було два фінальних забіги, - каже легкоатлетка. - Я стартувала у сильнішому забігу. Перше і друге місце для мене наразі недосяжне. В дівчат і досвід більший, зокрема, переможниця Валентина Жудіна з Одеси навіть брала участь в Олімпійських іграх. Тому третє місце – це максимальне, чого я могла досягнути в Сумах. На чемпіонаті було два заліки – дорослий і молодіжний. Серед дорослих стала третьою, а серед молоді – першою. Нагороджували в Сумах мене двічі.

- Основну конкуренцію вела з львів’янкою Юлією Кухар, яка відстала від тебе на 2,5 секунди?

- Так. Юля вела чотири кола. Потім я відчула, що можу швидше бігти, вийшла вперед. Думала, на фініші ми будемо змагатись, але вона відстала від мене. І до фінішу я добігала сама. До речі, 10:23.95 – це мій особистий рекорд як у приміщенні, так і загалом.

- Ще в 2011 році ти бігла цю дистанцію за 10:25.06. Чому за два роки лише на секунду покращила свій результат?

- Після Сінгапуру я ще нормально виступила, а потім у нас почалася підготовка до чемпіонату Європи. Напевно, трішки перебрала з навантаженнями. Організм їх не сприймав. Уночі не могла заснути. Відповідно і результатів не було. Було два відбори на чемпіонат Європи. На одному я ще нормально пробігла, а другий дуже хотіла виграти, зашвидко почала і закінчила не досить добре. Була четвертою і на чемпіонат Європи не відібралась. Після цього відпочивала. Рік відпочивала. Торік відібралась на чемпіонат світу, який відбувся у Барселоні. Потрапила у фінал. А в фіналі я …впала. На мене ще наступили, досі є шрами на тілі. Посіла 12-те місце. Якби не падіння, могла б претендувати на восьме місце.

- Які головні завдання на цей сезон? Які найважливіші старти?

- В березні відбудеться чемпіонат України з кросу. Правда, ще не знаю, чи поїду туди. Можливо, буду безпосередньо готуватись до дорослого чемпіонату України. На цьому чемпіонаті буде і молодіжний залік, відповідно проводитиметься відбір на молодіжний чемпіонат Європи, який відбудеться в липні. Повезуть два номери, отже треба посісти перше або друге місце. Моїм головним суперником буде львів’янка Юлія Кухар. Більше суперників в Україні у нас немає.

- Скільки секунд треба "зняти", щоб стати майстром спорту?

- Не вистачає мені 15 секунд. На літо ставимо мету пробігти за нормою майстра спорту. Прагнемо до цього вже два роки. Треба вже нарешті стати майстром спорту.

- Після Сінгапуру в інтерв’ю для "Вісника" ти казала, що стала сміливішою. А відтоді як ти змінилася?

- Стала дорослішою і розумнішою. Зараз буду переходити на третій курс Львівського університету фізичної культури. Навчанням зайнялася, отримую підвищену стипендію. Вважаю, досить добре мені це дається.

- Оксано, через тиждень ти відзначатимеш 20-річний ювілей. З яким настроєм підходиш до цієї дати?

- Кожен день народження для мене свято (Сміється). Святкувати сильно не буду, адже треба режиму дотримуватися. В Сумах на чемпіонаті України зробила собі приємні подарунки, завоювавши дві медалі.

- Мабуть, очікуєш на день народження ще якісь подарунки, зокрема, від свого хлопця…

- Хлопця в мене так і немає (Сміється). І часу на це особливо немає. Думаю, може скоро хлопець знайдеться. Або я його знайду (Сміється).

- До рідних в Сокаль часто вибираєшся?

- Не дуже. В нас такий тренувальний режим, що часом і в неділю доводиться тренуватись. Рідні телефонують до мене щодня, цікавляться моїми виступами, тримають за мене кулаки на змаганнях. Знають, що перед стартом до мене не треба телефонувати. А після старту зразу телефонують, розпитують… Скучаю за ними. Але я вже звикла.

- Скільки років вже у Львові?

- П’ятий рік. Вже втягнулася, звикла. Львів – вже моє місто (Сміється).

Джерело: Василь Танкевич, www.galsports.com

<<<