Водне поло : Ігор Зінкевич: «Мене перемоги без серйозної конкуренції не тішать»

Ватерполісти львівського «Динамо» минулими вихідними вдруге поспіль і втретє в історії клубу стали володарями золотих медалей чемпіонату України. Однак особливої ейфорії з цього приводу у керманича «динамівців», заслуженого тренера України Ігоря Зінкевича під час розмови з кореспондентом «Спортивки», що відбулася одразу по завершенні церемонії нагородження, не відчувалося.

Звичайно, мені приємно, що «Динамо» підтвердило статус найсильнішої команди країни і зараз вже можна з великою долею ймовірності стверджувати, що Львів повертає собі статус ватерпольної столиці України. Водночас, мені сумно… Сумно через всі ті негаразди, що вже не один місяць кояться у нас в державі і кінця яким, на жаль, поки що не видно. Звичайно, мені, як і кожній нормальній людині, як громадянину і патріоту України, найбільше хочеться, аби припинилися бойові дії на Сході країни і щоб Україна почала жити мирним нормальним життям. Додає суму й той факт, що ми втратили Крим. А для мене, як ватерполіста, цей факт є прикрим ще й через те, що внаслідок анексії Криму Росією водне поло України втратило команду, яка не просто була незмінним учасником усіх національних чемпіонатів, а й вигравала медалі та завойовувала Кубок України. Більше того, команда СК ЧФ (спортивний клуб Чорноморського флоту) ще в радянські часи гідно представляла українське водне поло у вищій лізі чемпіонату СРСР. І от тепер цієї команди з такою славною історією не стало…

Як наслідок, зменшилася конкуренція в чемпіонаті України, що напевне, не може тішити?

Звичайно, що такі речі нікого не можуть тішити. Не знаю, можливо хтось мене не зрозуміє: мовляв, і чого він розстроєний, адже в його команди стало на одного серйозного суперника менше, а значить буде простіше вигравати. Так то воно так, але я у відповідь скажу, що мене перемоги без серйозної конкуренції не тішать. Ну а найстрашніше, вони однозначно сприяють не прогресу, а регресу як конкретно рідного мені «Динамо», так і всього українського водного поло загалом. Ви подивіться, в радянські часи тільки у вищій лізі чемпіонату СРСР грало чотири наших клуби, а цього сезону до фінішу чемпіонату України дійшло лише п’ять команд. А був варіант, що на заключний тур до Львова могло приїхати взагалі тільки чотири клуби.

Коли не секрет, хто саме і чому був під питанням?

Маріупольський «Іллічівець». Через події, що відбуваються зараз на Донеччині і зокрема в Маріуполі, «Іллічівець» мав проблеми, причому не тільки фінансові, як вибратися з рідного міста.

Напевне, це стало однією з причин, що львівський тур виявився для «Іллічівця» чи не найгіршим у чемпіонаті. Маю на увазі не лише результати, а й рівень гри команди.

Звичайно, що так. Адже ватерполісти – такі ж живі люди, як і решта пересічних громадян України. І зрозуміло, що їхня психіка не може не реагувати на все, що відбувається в державі, а тим більше в їхньому регіоні та рідному місті. Вони розповідали, що перед від’їздом до Львова практично не тренувалися, бо було не до водного поло. Тому і я разом зі своїми підопічними, і решта команд-учасниць чемпіонату України щиро вдячні маріупольцям, що в таких складних умовах вони знайшли можливість і проявили справжню не тільки любов до водного поло, а й, не побоюся гучних слів, мужність, відправившись до Львова. Зрозуміло, що всі ці життєві негаразди не могли не позначитися на їхній грі. Втім, свої срібні медалі «Іллічівець» отримав цілком заслужено. І буде дуже прикро, якщо в середині липня маріупольська команда не приїде до Львова на розіграш Кубка України, тим більше, що цей турнір пройде в рамках святкування 100-ліття вітчизняного водного поло.

У спорті кажуть, що втримати титул значно важче, ніж його завоювати. «Динамо» після багаторічної перерви рік тому стало чемпіоном України. В цьому сезоні «золото», схоже, далося легше?

Так можна говорити, коли аналізувати лише заключний тур у Львові. Але це не правильно, бо чемпіонат складався з шести турів і до турнірної таблиці заносилися результати не чотирьох поєдинків, а двадцяти і за кожен з них нараховувалася однакова кількість очок. А після першого туру, давайте пригадаємо, ми мали на п’ять очок менше, ніж «Іллічівець» та йшли врівень із харківським «Слобожанцем». Нічого не змінилося й після матчів другого туру. І тільки в третьому турі нам вдалося скоротити відставання від маріупольців до трьох очок. Саме тоді ми остаточно повірили, що можемо вдруге виграти чемпіонат. Як бачите, насправді все було не так просто і на нашому шляху до других золотих медалей поспіль перешкод було чимало.

І що ж дозволило з честю їх подолати?

Ми працювали в звичному для себе режимі. Але в цьому сезоні нам вдалося частково вирішити проблему малої води. Ні, ми як і раніше тренувалися на критому басейні «Динамо», водний майданчик якого значно поступається своїми розмірами стандартам проведення офіційних матчів. Через це у нас кожен раз при переході на велику воду є певні проблеми з адаптацією до розмірів майданчика. Але в цьому сезоні нам дуже сильно допомогла участь у новому міжнародному турнірі, «Кубку Карпат», в якому грають клуби чотирьох країн – Польщі, Молдови, Словаччини та України. Українське водне поло представляємо ми. Турнір проводиться в чотири тури. Два з них вже позаду, а третій, між іншим, у вересні пройде у Львові. Так от, участь в цих іграх дозволила нам не тільки підтримувати спортивну форму команди, а й суттєво покращити відчуття гри на великій воді. А дванадцять матчів – це для нас чимало. Тим паче, що ігри проводяться в паузах між турами чемпіонату України. Тому я дуже задоволений тим, що ми граємо в «Кубку Карпат».

А рівень суперників у цьому турнірі вас задовольняє?

Цілком. У Словаччині водне поло зараз на підйомі. У Польщі, можливо, воно прогресує не так, як у словаків, але поступовий ріст є. У них є дві ліги, в кожній з яких грає по шість клубів, які приблизно одного рівня, що сприяє гострій конкуренції, а значить і прогресу кожній з команд. Ну а молдавани, які ще зовсім не так давно грали в нашому чемпіонаті, завжди вирізнялися своєю бойовитістю та непоступливістю. Тому скажу, що перемоги (а ми наразі виграли всі шість матчів) в цих іграх нам даються ой як непросто. Тут звичайно, дається взнаки той факт, що на матчі в «Кубку Карпат» ми не залучаємо наших гравців, які виступають у закордонних клубах. Тим самим наша молодь отримує в цьому турнірі багато ігрової практики, чого ми їм не можемо надати в поєдинках чемпіонату України.

Ви говорите про те, що молодь «Динамо» в іграх чемпіонату країни грає менше, ніж потрібно для її розвитку і прогресу. То може є сенс заявити від Львова ще одну команду? Тим більше, що клубів в Україні відверто бракує.

Це було б прекрасно. Але тут все впирається у фінансування. Гравців для створення ще однієї команди у Львові вистачить, в цьому у мене сумнівів немає. Не буде проблем і з кваліфікованими тренерами для неї. Я навіть впевнений, що ця команда не буде пасти задніх. Але потрібні кошти. Вони не такі вже й великі, але їх потрібно знайти. Між іншим, на Кубку України, про який я вже згадував, Львів представлятиме дві команди. Так що побачимо, можливо в новому чемпіонаті від нас дійсно гратиме дві команди. Це було б дуже добре як для львівського водного поло, так і українського.

На останок скажіть, яким ви бачите майбутнє українського водного поло?

Про це можна говорити дуже багато, це тема для окремої розмови. Зокрема, у клубів є дуже багато претензій до федерації. Це стосується і географії водного поло в країні, і суддівства тощо. Але зважаючи на сьогоднішню ситуацію в країні, головне зараз, це зберегти те, що ми маємо нині і це вже буде добре.

Джерело: www.vgolos.com.ua, за матеріалами газети «Спортивка»

<<<