Непрофільні види : Анна Кондратюк: «Педагогічна робота в ЛУФК не зводиться суто до тренерів і спортивних досягнень»

Чигринський, Котельник, Балушка, Голодюк, Мерлені, Морозюк, Вергелес, Ткач, Почкалова, Коростильов та багато інших відомих спортсменів починали свій зірковий шлях у КЗ ЛОР Львівське училище фізичної культури першого та другого ступенів (ЛУФК). Цей заклад є кузнею кадрів для української олімпійської збірної. В рейтингу спортивних навчальних закладів ЛУФК посідає перші місця за кількістю переможців багатьох всеукраїнських та міжнародних турнірів. Однак, доля спортсмена – це не лише постійні тренування, але також навчальний процес, виховання та саморозвиток.

Про особливості навчання юних спортсменів кореспондент ІА ZIK поспілкувався із вчителькою історії Анною Кондратюк. Вона вже п’ятнадцять років працює у структурі ЛУФК. Аня з власного досвіду знає, як сформувати національно свідомого та всебічно розвиненого чемпіона чи чемпіонку.

– Анно, у суспільстві є такий стереотип: коли ти спортсмен, то обов’язково недалекий, навіть «тупенький», свідомо обмежений лише фізичними навантаженнями. З вашого досвіду, наскільки цей ярлик є справедливим? Чи дійсно у спортивних навчальних закладах, на зразок вашого, основна увага приділяється лише суто спортивним досягненням, а освіта та виховний процес відходить на другий план?

– Ні, цей стереотип абсолютно необґрунтований. Думаю, що його коріння сягає ще у часи Радянського Союзу, коли спорт та освіта були чітко розділені. Також завдяки певним відомим спортивним особам, про яких роблять ті чи інші популярні меми, такі думки циркулюють у суспільстві. Та й не варто забувати про просту заздрість. Людям простіше мати таке шаблонне ставлення, оскільки вони не бачать всього того, що доводиться пройти спортсменам для отримання омріяної нагороди. Цей чемпіонський шлях починається у таких закладах, як наш. У нас навчається кілька сотень дітей зі всієї України від сьомого по одинадцятий клас. Також подальше навчання в нашому училищі дає можливість поступити в університет фізичної культури.

Робота побудована таким чином, щоб виховати цілісну особистість не лише чемпіона-спортсмена, але також національно свідому, інтелектуальну та цікаву людину. Училище є спеціалізованим навчальним закладом спортивного профілю, однак навчання та виховання відбувається на такому ж самому високому рівні. До того ж, я помітила, що діти, які показують високі спортивні результати, також мають хороші показники навчання. І навпаки, якщо дитина не проявляє вагомих здібностей у спорті, то вона також слабенька і у навчанні. Думаю, що це через відчуття конкуренції. Наші діти всі вмотивовані перемагати, тому мають спортивний інтерес до результатів навчання теж. У нас кожного року діти здають ЗНО і набирають високі бали. Мій особистий рекорд – це учень, який здобував 197 балів із історії.

– Розкажіть більше про те, як виглядає структура навчання?

– Почну з того, що бути спортсменом – це вдвічі більше навантаження. День наших учнів розписаний по годинах. Ті, що не зі Львова, живуть у гуртожитках, а погодьтеся, що для підлітків – це не легке випробування бути поза домом, крок у доросле життя. У нас дві зміни навчання, які залежать від розкладу тренувань. Тому навчання також відбуваються у суботу, щоб не відставати від програми Міністерства освіти. Уроки тривають стандартно – 45 хвилин, але всі перерви по 5 хвилин. Діти не мають прив’язки до одного класу, більше того вони не завжди мають прив’язку до щоденного відвідування школи. Через постійні тренувальні збори, змагання всіх рівнів – наші учні часто перебувають за межами Львова та України. Тому ми практикуємо дистанційне навчання. Наші класи оснащені мультимедійними системами, Інтернетом і все це дозволяє бути завжди на зв’язку зі своїми учнями, сучасно пояснювати їм ту чи іншу тему.

– Як власне вам вдається виховати національно свідомих спортсменів?

– Це копітка робота, яка триває не один день і не один рік, а впродовж всього перебування дитини у закладі. Важливою є емоційна прив’язка та заохочення до індивідуального пошуку інформації про свою культуру та історію. Я намагаюся вчити дітей живої історії. У нас є чудова бібліотека, у якій ми, вчителі, які любимо свою справу, проводимо різного роду цікаві заходи. Таку справу започаткувала і розвинула завідувачка бібліотеки Олена Сторожук. Дирекція, а саме директор Степан Родак та заступник директора з навчальної роботи Людмила Кучабська, всіляко сприяють цьому і виділяють для дітей додатковий час. До прикладу, минулого року ми проводили зустріч учнів із легендарною українкою, талановитою поетесою, зв’язковою Головного командира Української повстанської армії Романа Шухевича Ольгою Ільків. Здавалося, невже ця майже столітня жінка зможе зацікавити дітей, яким ще вісімнадцяти років нема? Але так, учні із вогниками в очах слухали її історії та вірші. Було багато питань. А згодом, коли в Ольги Ільків було день народження, школярі самі зголосилися з’їздити і привітати її. Також у нас в гостях недавно побували: Герой України, син Головного командира УПА генерал-хорунжого Романа Шухевича Юрій Шухевич; Катерина Михайлова – учасниця Революції Гідності, доброволець російсько-української війни, єдина дівчина у національній збірній України на змаганнях Ігор нескорених-2017; інші львівські учасники Ігор нескорених та ще ряд відомих і свідомих українців. У такий спосіб ми намагаємося донести до дітей живу історію тих українців, які на власному досвіді відчули та знають, що таке національна свідомість і для чого вона потрібна. Також відзначу, що у бібліотеці також відбувається міжпредметна співпраця і поєднання цікавих тем між історією, літературою, фізикою, біологією, географією. Тобто у такий спосіб вчимо дітей розуміти зв’язок між всім тим, що вони вивчають у школі.

– До речі, у нас багато дітей із російськомовних родин. Однак, у ліцеї вони спілкуються українською та із інтересом вивчають свою історію. Я практикую різні підходи до вивчення історії. Для прикладу, формую завдання таким чином, щоб діти максимально проявили зацікавлення та творчість. Коли вивчали ЗУНР та Січових стрільців, то діти ходили містом, фотографували місця, де відбувалися битви, і накладали їх на старі світлини, роблячи із цього свої презентації. Або коли вивчали так звану «перебудову», то учні розпитували своїх батьків, щоб сформувати враження від першоджерел – живих свідків тих подій. Також важливою складовою навчання історії є відвідування музеїв. Саме музеї дають дітям цілісну картину про історичні події та знакових персон. Всі ці урочні і позаурочні заходи, які я та інші вчителі проводять, дуже потрібні, бо ці діти – спортсмени, які представляють та репрезентують Україну на міжнародних змаганнях. Тому ми культивуємо той бренд, що бути українцем – модно незважаючи ні на що.

– Що ви вкладає у слово «історія»? На вашу думку, чи вчить історія не наступати на ті самі граблі?

– Безперечно, вчить. Історія циклічна, тобто має схильність повторюватися. Тому я намагаюся розвинути у своїх дітях аналітичні здібності. Коли є така можливість, ми порівнюємо тодішні вчинки політиків із теперішніми. Особливо добре це можна робити під час вивчення національно-визвольних змагань української нації у ХХ сторіччі. Історія – дуже творча наука, тому такий підхід «що, якби?», який практикує відомий український історик Ярослав Грицак, теж сприяє розвитку інтелекту та розуміння тих чи інших історичних процесів. Історію потрібна дітям не лише, щоб здати ЗНО, але також, щоб полюбити свою націю і зрозуміти її такою, якою вона є. Тому я проти того, щоб, як пропонує Міністерство освіти, об’єднати історію України із Всесвітньою в єдиний Інтегрований курс історії. Кожна нація гордиться своєю історією, у такий спосіб ми втратимо можливість цілісно формувати національно свідомих людей. Для мене моя робота – це дати дитині мотивацію, усвідомлення історії, щоб гордитися тим, що він чи вона є українцем чи українкою, що це престижно.

– До речі, чи відчутно те, що ви навчаєте спортсменів? Тобто чи вчать вони вас якихось спортивних речей?

– Звісно, робота із дітьми – це постійний обмін інформацією. Чогось я їх вчу, а чогось – вони мене. Діти люблять розповідати про спорт, яким займаються, можуть порадити, як правильно та здорово харчуватися, чи як накачати ті чи інші м’язи. Більше того, наші випускники часто заходять до нас у гості, щоб поділитися своїми історіями успіху. Мій колишній учень, Степан Леус, який зараз академічно вивчає історію зброї та займається професійно кульовою стрільбою, провадив у нас урок про особливості військової техніки та маневрів часів Першої і Другої світових воєн. В цілому, хочу сказати, що педагогічна робота в Львівському училищі фізичної культури не зводиться, як всі думають, суто до тренерів і спортивних досягнень. Кожен вчитель намагається прищепити інтерес до науки, культури, мистецтва. Адже спортсмен – це не лише м’язи, талант, навики – це розум і вміння всім цим правильно користуватися. Освіта робить наших учнів спортсменами із великої букви, справжніми чемпіонами.

Автор Юра Мартинович, за матеріалами www.zik.ua

<<<