Непрофільні види : Степан Родак: Питання діяльності спортивних училищ є надзвичайно актуальними

Наприкінці листопада 2019р. у Верховній Раді України під головуванням народного депутата України, першого заступника Голови комітету Верховної Ради з питань молоді і спорту Жана Беленюка відбувся круглий стіл на тему «Перспективи фізичного виховання та спорту в системі освіти в Україні». Серед інших в порядку денному круглого столу розглядалося питання про місце спортивних училищ в загальній системі сфери спорту.

Зацікавленим учасником дискусії, що розгорілася, був директор Львівського училища фізичної культури, заслужений працівник фізичної культури та спорту України Степан Родак. Ми попросили Степана Михайловича поділитися своїми враженнями від круглого столу і які рішення прийняті на ньому.

- Степане Михайловичу! То про що йшлося на круглому столі у Верховній Раді України? Знаємо, що Ви також виступали в обговоренні питання.

- Так. Вважаю, що питання діяльності спортивних училищ, а беручи ширше, закладів спеціалізованої освіти спортивного профілю, є надзвичайно актуальними. Адже, сьогодні багато говориться про реформування українського спорту, створене нове Міністерство культури, молоді та спорту, до керівництва якого прийшли нові люди. Тому, звичайно, мене і моїх колег, а в Україні діє 17 подібних закладів, хвилює місце і перспектива наших навчальних закладів в загальній системі українського спорту. Ще один парадокс – абсолютна більшість наших закладів працює у системі освіти, а головні завдання, які стоять перед нами – спортивні. Отже, потребує вирішення питання взаємодії двох міністерств. В умовах децентралізації з’явився третій центр впливу – місцеві ради, які є засновниками більшості закладів. В них є своє, інколи специфічне, бачення розвитку закладів спеціалізованої спортивної освіти. В цих умовах важливим є вироблення державної політики у розвитку та функціях цих закладів, щоб ми не скотилися на маргінес. Між іншим, це сьогодні вже відбувається. Чомусь діяльність наших закладів не надто активно обговорюється в плані їх важливості в системі національного спорту. Але якщо ми говоримо за знакові сьогодні досягнення українського спорту на міжнародній арені, то успіхи української жіночої боротьби в значній мірі пов’язані з роботою Львівського училища фізичної культури. Якщо ми радіємо успіхам українського синхронного плавання – то це робота Харківського вищого училища фізичної культури №1. Феноменальні успіхи молодих українських легкоатлетів пов’язані з діяльністю Дніпропетровського училища, а успіхи українських гімнастів – з роботою Олімпійського коледжу ім.Івана Піддубного, що в Києві. І так кожен заклад має свою фішку, якою гордиться.

В цих умовах виникає ще одна небезпека. І це жваво обговорювалося на засіданні круглого столу. Це намагання поглинути наші заклади профільними університетами. Мова, в першу чергу, йде про Харківське училище №1 і Олімпійський коледж, які знаходяться у віданні Міністерства освіти і науки. Ситуація, яка розгортається навколо Олімпійського коледжу, взагалі не зрозуміла.

- А в чому це небезпека? Може це якраз на краще?

- Небезпека в тому, що у наших закладів надто специфічні завдання. Це підготовка спортсменів високої кваліфікації – резерву до національних збірних команд України в умовах закладу освіти. Завдання університетів – готувати фахівців для галузі фізичної культури і спорту. Ми працюємо за окремим Положенням про заклад спеціалізованої освіти спортивного профілю із специфічними умовами навчання, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Це положення дозволяє спортучилищам інтернувати перспективних молодих спортсменів, забезпечувати їх безкоштовним проживанням, харчуванням, медичним обслуговуванням, спортивним інвентарем, утримувати штат вчителів зі спорту, фінансувати спортивну підготовку, організовувати навчально-тренувальний процес в режимі 7-9 занять на тиждень, поєднувати тренування з освітнім процесом і здобуванням освіти на різних рівнях.

Невідокремленим структурним підрозділом училищ є загальноосвітня школа-інтернат спортивного профілю, що дозволяє нашим закладам створювати систему безперервної освіти для перспективних спортсменів і затримувати їх в умовах училища на 6-8 років, що цілком достатньо для входу у спорт вищих досягнень та збірні команди України. Всі ці речі стануть неможливими в умовах університетів, які працюють за своїми законами. Тим більше, в умовах університетської автономії наша специфіка і завдання стануть ще більше розмитими.

- Але ж такий тип навчальних закладів які училища себе вичерпав і виходить з обігу нормативної бази української освіти?

- Так, і в цьому не має проблеми. Зараз ведеться активна робота по трансформації спортучилищ у заклади фахової передвищої або професійної освіти. На зміну училищам прийдуть фахові і професійні коледжі спортивного профілю.

- Які ще проблеми піднімалися на круглому столі, про що Ви говорили у своєму виступі?

- Говорив про необхідність більшої уваги до роботи училищ зі сторони державних структур та місцевих органів влади. Зокрема, про необхідність розроблення державної програми розвитку закладів спеціалізованої спортивної освіти. Специфіка нашої роботи вимагає розвиненої спортивної бази, а вона не у всіх закладів на належному рівні, адже виникали вони, як правило, на базі звичайних шкіл, інтернатів тощо. В більшості училищ і ліцеїв недостатньо фінансується спортивна підготовка. Так, за наявною статистикою 2018р. витрати наших закладів на участь у змаганнях і навчально-тренувальних зборах склали лише 4,3% консолідованого річного кошторису, на придбання спеціалізованого спортінвентаря і спортивної форми – 2,2%. А в деяких закладах, як, наприклад, Олімпійському коледжі, на ці потреби взагалі стоїть нуль.

Наявність спеціалізованого інвентаря – це окрема тема. Для того, щоб наші спортсмени, а це члени юнацьких, юніорських, молодіжних збірних України, були конкурентноспроможними на міжнародній арені, вони повинні мати якісні велосипеди, човни, зброю, сани, лижі і т.п. А ці всі речі дуже коштовні. Десь тут і новий Мінкультмолодьспорт повинен був би повернутися до нас обличчям і централізовано допомагати у забезпеченні провідних спортсменів училищ.

Останнім часом рушиться система відбору кращих спортсменів на навчання і спортивну підготовку в училища і спортліцеї. Це пов’язано з невизначеністю державної або т.зв.бюджетної складової українського спорту, зокрема діяльністю ДЮСШ, ШВСМ, ЦОПів і т.п. Останніми роками знівельована система заохочень дитячих тренерів, шкільних вчителів фізкультури, безпосередньо дитячо-юнацьких спортивних шкіл, клубів, команд в передачі перспективних спортсменів на навчання в спортучилища. І це також потребує державного врегулювання.

Слід переглянути і розміри стипендій студентів спортучилищ. Вона сьогодні в межах 500грн. А більшість студентів – це вже достатньо титуловані спортсмени, кандидати і члени національних збірних, та й просто дорослі молоді люди.

- То ж які рішення були прийняті на круглому столі?

- В принципі, зі всіх піднятих питань дані рекомендації Кабінету Міністрів України, Міністерству освіти і науки, Міністерству культури, молоді та спорту України. Зокрема, і про державну програму розвитку, і про державну субвенцію місцевим бюджетам на розвиток дитячо-юнацького спорту, і про централізоване забезпечення спортінвентарем, і про заохочення вчителів фізичної культури, тренерів-викладачів за передачу спортивно обдарованої молоді на навчання в заклади спеціалізованої спортивної освіти. А як буде на практиці, побачимо з часом.

Прес-служба ЛУФК

<<<